ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 821/2093/16
адміністративне провадження №К/9901/17825/18
адміністративне провадження №К/9901/17828/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Дашутіна І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційними скаргами управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області та ОСОБА_1
на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року (головуючий суддя - Кузьменко Н.А.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року (головуючий суддя - Федусик А.Г., судді: Шевчук О.А., Зуєва Л.Є.)
у справі №821/2093/16
за позовом ОСОБА_1
до управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області
про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
I. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- стягнути 1 002,12 грн грошової компенсації за невикористану відпустку за 2010 рік;
- стягнути 204 683,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. У обґрунтування позовних вимог зазначав, що при звільненні у травні 2010 року з ним не було проведено повний розрахунок, а тому має право на компенсацію невикористаної у році звільнення відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
3. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, позов задоволено частково.
4. Стягнуто грошову компенсацію за невикористану відпустку в 2010 році в сумі 791,42 грн.
5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач та відповідач звернулися з касаційними скаргами.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 26 травня 2010 року № 318 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за статтею 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
7. 18 жовтня 2016 року позивач звернувся з заявою про виплату компенсації за невикористану у 2010 році відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку її виплати.
8. Листом від 1 листопада 2016 року управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області повідомило позивача, що підставою для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку є наказ про звільнення особи з органів внутрішніх справ із зазначенням кількості невикористаних днів щорічної відпустки в році звільнення. У наказі про звільнення позивача не зазначено невикористану частину відпустки в році звільнення, а тому підстав для її виплати не було.
9. Листом від 11 листопада 2016 року управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області повідомило адвоката Риженка Д.О., що відпустка позивачу за 2010 рік не надавалась, відпустка згідно вислуги років на день звільнення склала 30 діб, невикористана частина відпустки за 2010 рік складала 12 діб.
10. Представником відповідача було надано суду першої інстанції інформацію за підписом заступника голови ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, відповідно до якої грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку не виплачувалась відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Якщо б умови діючого на час звільнення позивача законодавства були іншими і він мав би право на одержання грошової компенсації за невикористану в 2010 році відпустку, то її розрахункова сума могла би скласти 791,42 грн (грошове забезпечення на день звільнення):31 день *12 (днів відпустки).
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спеціальним законом не врегульовано питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні особи середнього начальницького складу з підстав, наведених в пункті 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, як наслідок застосуванню підлягають норми загального законодавства - Закону України "Про відпустки", частина перша статті 24 якого передбачає що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
12. Розмір грошової компенсації було стягнуто відповідно до проведеного відповідачем розрахунку.
13. Оскільки наказ про звільнення позивача не передбачав виплату спірної компенсації, тому таку суму відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України не можна вважати безспірною. Сплата такої суми ще не відбулась, що не дає змоги встановити розмір відшкодування за час затримки розрахунку. Така вимога є передчасною оскільки стягнення середнього заробітку стосується оспорюваної суми, а не нарахованої.
14. Апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги позивача - у частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
15. Виходив з того, що між сторонами існує спір щодо належності (правомірності) виплат грошової компенсації за невикористану відпустку, про що свідчить посилання відповідача на ту обставину, що позивач мав право на отримання чергової відпустки (а не компенсації) безпосередньо перед звільненням, тобто вказані обставини щодо належності (правомірності) сторонами станом на час звільнення вирішені не були, а тому і спірна грошова компенсація нарахована не була, що унеможливлює застосування статті 117 Кодексу законів про працю України та виплату середнього заробітку.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. Відповідач у своїй касаційній скарзі наголошує що відповідно до пункту 56 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції чинній на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ) грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку виплачувалась лише особам рядового та молодшого начальницького складу (від рядового міліції до старшого прапорщика міліції), а особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надавалась чергова відпустка.
17. При стягненні спірної компенсації судами безпідставно не було враховано помилково здійснену переплату грошового забезпечення за травень 2010 року в сумі 329,76 грн.
18. Просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
19. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами було встановлено, що він має право на отримання грошової компенсації за невикористану у році звільнення відпустку, а тому відповідно непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.
20. У обґрунтування касаційних вимог посилається на пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" та рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
21. Просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
23. Статтею 328 КАС України встановлено право на касаційне оскарження.
24. Так, відповідно до частини першої даної статті учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
25. Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області звернулося з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині, якою було задоволено позовні вимоги - стягнуто грошову компенсацію за невикористану в 2010 році відпуску.
26. Проте апеляційним судом рішення суду першої інстанції не було переглянуто в цій частині. Відповідно до частини першої статті 195 КАС України апеляційний суд переглянув судове рішення в межах доводів апеляційної скарги позивача.
27. Апеляційну скаргу відповідача відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року було повернуто апелянту на підставі частини третьої статті 189 КАС України.