ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 807/391/17
адміністративне провадження № К/9901/21853/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 807/391/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тячівської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Кузьмич С.М., судді: Довга О.І., Улицький В.З.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Тячівської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2, в якому просив:
визнати незаконним та скасувати Розпорядження №43-к від 20 лютого 2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 ",
поновити його на посаді начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури, головного архітектора Тячівського району з 20 лютого 2017 року,
стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 лютого 2017 року по день ухвалення судового рішення.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача звільнено з посади розпорядженням відповідача № 43-к від 20 лютого 2017 року на підставі пункту 6 статті 40 Кодексу законів про працю України. Проте він вважає, що підставою його звільнення стало поновлення ОСОБА_2, яка обіймала посаду начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства та ніколи не займала і, відповідно, не була звільнена з посади начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури відповідача. Відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства відповідача був ліквідований Розпорядженням відповідача №30 від 25 січня 2016 року без правонаступництва. Крім цього зазначає, що відповідачем, на його думку, порушено вимоги чинного законодавства України, оскільки йому під час звільнення не було запропоновано всі наявні вакантні посади.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року позов задоволено.
2.1. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Голови Тячівської районної державної адміністрації №43-к від 20 лютого 2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 "
2.2. Зобов?язано Тячівську районну державну адміністрацію поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури, головного архітектора Тячівського району з 20 лютого 2017 року.
2.3. Зобов`язано Тячівську районну державну адміністрацію виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 38691,47 грн.
2.4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для належного виконання вимог частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов?язаний був запропонувати позивачу всі вакантні посади, які в нього були наявні та які позивач міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, чого відповідачем не було здійснено. Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами неможливості переведення позивача за його згодою на іншу роботу, а, відповідно, і правомірності прийняття розпорядження №43-к від 20 лютого 2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 "
5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року скасовано судове рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
5.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачу перед звільненням пропонувалась посада начальника відділу енергоефективності, житлово-комунального господарства та інфраструктури державної адміністрації, яка є рівнозначною посадою до тієї, яку позивач займав перед звільненням, оскільки відповідала кваліфікаційним вимогам, рангу, освіті та досвіду його роботи на керівній посаді. Решта вакантних посад, що була вільна на момент звільнення позивача (водія, програміста, адміністратора, спеціаліста відділу, інспектора), у порівнянні із запропонованою посадою начальника відділу були нижчими, передбачала менші розміри посадових окладів та погіршувала б становище позивача. Суд першої інстанції, вказуючи на порушення роботодавцем частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, не дослідив кваліфікацію позивача відносно кожної вакантної посади, наявність у нього відповідного досвіду роботи у відповідній сфері тощо. За цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач перед звільненням позивача вживав дії щодо його переведення на іншу рівнозначну посаду, відповідно до вимог статті 40 Кодексу законів про працю України.
ІІІ. Касаційне оскарження
6. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
7. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, перед звільненням відповідач йому не запропонував всі вакантні посади, роботу за якими він міг виконувати. Вважає, що відповідач в порушення норм трудового законодавства запропонував йому лише одну посаду, не запропонувавши посаду головного спеціаліста в очолюваному ним відділі, а також ту посаду, яку він обіймав до призначення на посаду начальника відділу.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
8. Розпорядженням Голови Тячівської районної державної адміністрації від 28 вересня 2016 року № 289-к, відповідно до статей 31, 39, 40 Закону України "Про державну службу", позивача призначено на посаду начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури державної адміністрації, головного архітектора району з 28 вересня 2016 року за результатами конкурсу, звільнивши з посади головного спеціаліста відділу зовнішньоекономічних зв`язків, інвестицій, туризму та рекреації управління економічного розвитку і торгівлі державної адміністрації.
9. Розпорядженням від 20 лютого 2017 року № 43-к, відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 88 Закону України "Про державну службу", пункту 6 статті 40 Кодексу законів про працю України, позивача звільнено з посади начальника відділу капітального будівництва, містобудування та архітектури державної адміністрації, головного архітектора району з 20 лютого 2017 року, у зв`язку з поновленням на роботі попереднього працівника - ОСОБА_2
10. Підставою прийняття розпорядження від 20 лютого 2017 року № 43-к про звільнення з посади позивача слугувала постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 № 807/1137/16, лист відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 08 лютого 2017 року №113-114-8/53361731.
11. Позивач, вважаючи вказане розпорядження незаконним, звернувся з цим позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
12. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
14. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
15. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
16. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
17. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
18. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
19. Згідно з частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
20. Відповідно до частин першої, другої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
21. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
VI. Позиція Верховного Суду
22. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
23. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.