Постанова
Іменем України
30 червня 2020 року
м. Київ
справа № 645/1694/16
провадження № 61-21082св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Федоненко Наталя Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Олексіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року у складі судді Бондарєвої І. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 20 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Федоненко Н. О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Л. О., в якому просила визнати недійсним договір представництва, укладений між нею та ОСОБА_2, посвідчений 21 квітня 2009 року приватним нотаріусом Федоненко Н. О.; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 24 квітня 2009 року між нею, від її імені діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Железняк Л. В.; витребувати із володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на спірну квартиру.
На обґрунтування позову посилалась на те, що ОСОБА_2 за довіреністю, змісту якої вона не знала, продав ОСОБА_3 її квартиру, за адресою: АДРЕСА_1, грошей від продажу якої їй не віддав. Отже, вона та члени її сім`ї залишились без житла і грошей. Вказані довіреність та договір є недійсними з підстав вчинення їх з корисливих мотивів шляхом обману. Вироком Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року, який має преюдиційне значення, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він шляхом обману заволодів правом розпоряджатися належним їй майном.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела, що довіреність від 21 квітня 2009 року на розпорядження спірною квартирою на ім`я ОСОБА_2 була видана внаслідок обману, оскільки вказану довіреність було видано не лише на його ім`я, а й на ім`я ОСОБА_5, якому також надавалися повноваження щодо розпорядження майном. Крім того, суд безспірно встановив, що ОСОБА_1 мала намір продати квартиру з метою проведення розрахунку з Кредитною спілкою "Соколов" (далі - КС "Соколов"), і саме такі дії виконав ОСОБА_2 у межах наданої йому довіреності. Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2015 року встановлено, що шахрайські дії ОСОБА_2 спрямовані не на заволодіння всією квартирою позивача, а лише на залишок коштів від продажу квартири після погашення заборгованості за кредитним договором. Крім того, суд зазначив, що позивач звернулася до суду після спливу позовної давності.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 лютого 2018 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання суду на пропуск ОСОБА_1 позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2015 року, зміненим вироком Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року, встановлено, що шахрайські дії ОСОБА_2, у тому числі введення в оману ОСОБА_1, були спрямовані на заволодіння її коштами у розмірі 190 700 грн, а не на укладення оспорюваних правочинів. Продаж спірної квартири вчинено відповідно до волевиявлення позивача, а тому немає правових підстав для визнання недійсним зазначеного договору та витребування спірної квартири у добросовісних набувачів. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що необґрунтованим є посилання суду першої інстанції на пропуск ОСОБА_1 позовної давності як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю, і така додаткова підстава для відмови у задоволенні позову, як пропуск позовної давності, є зайвою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що вироком Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року, який має преюдиційне значення, встановлено, що її волевиявлення при наданні довіреності на продаж квартири не було. Спірна квартира вибула з її володіння поза її волею, шляхом обману, що є підставою для визнання правочинів недійсними та витребування майна від теперішнього власника.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 до 24 квітня 2009 року належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 липня 1993 року (1/2 частини) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 січня 2004 року (1/2 частини), про що зазначено в договорі купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року (т. 1, а. с. 75).
03 серпня 2006 року між ОСОБА_6, чоловіком позивача, та КС "Соколов" укладений кредитний договір № 38, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримав кредит у сумі 95 760 грн зі сплатою 365 відсотків річних та 4 відсотки за кожний календарний місяць, на строк до 03 лютого 2008 року. На забезпечення кредитного договору від 03 серпня 2006 року між КС " Соколов " та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначені обставини встановлені при розгляді Фрунзенським районним судом м. Харкова справи № 2-393/2010 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, відшкодування моральної шкоди, визнані представником позивача і не оспорюються (т. 1, а. с.116-128).
У зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів виникла заборгованість у розмірі 240 900 грн і КС "Соколов" ініціювала звернення стягнення на предмет іпотеки, з чим ОСОБА_1 погодилась за умови придбання для неї іншого житла на залишок коштів від продажу спірної квартири, що представник позивача також визнав і не оспорював у судовому засіданні .
21 квітня 2009 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Федоненко Н. О. посвідчила довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила свого онука ОСОБА_5 та ОСОБА_2 бути її представниками з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських організаціях, підприємствах та установах, в усіх органах державної влади та самоврядування, з усіх питань, що стосуються її, в тому числі з питань управління та розпорядження майном позивача, з правом укладення угод та розпорядження майном, користуватися та розпоряджатися належними позивачеві коштами (т.1, а. с. 74).
24 квітня 2009 року ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі її довіреності, як продавець, та ОСОБА_3 як покупець, уклали договір купівлі-продажу квартири, яка належала ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а. с. 75).
Відповідно до зазначеного договору купівля-продаж спірної квартири здійснена на суму 431 600 грн, які ОСОБА_2 отримав готівкою для свого довірителя від покупця ОСОБА_3 повністю у момент підписання цього договору. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л. В.
Станом на 15 липня 2016 року спірна квартира зареєстрована на ім`я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2015 року, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 46).
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2010 року у справі № 2-393/2010 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та виселення і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, стягнення моральної шкоди, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відповідно до зазначеного рішення ОСОБА_1, звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними довіреності від 21 квітня 2009 року та договору купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року, зазначала, що ОСОБА_2 скористався її тяжким майновим та особистим станом, ошукав її та ввів в оману. Також позивач посилалась на нікчемність вказаних правочинів.
Вказані доводи суд визнав недоведеними, у зв`язку з чим відмовив у їх задоволенні (т. 1, а. с.116-123; т. 2, а. с. 49).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2010 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2010 року залишено без змін (т. 1, а. с. 124).
Крім того, ОСОБА_1, вважаючи себе потерпілою від дій ОСОБА_2, звернулась за захистом своїх прав до органів внутрішніх справ та за її заявою щодо ОСОБА_2 порушено кримінальне провадження за частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України та призначено покарання - 4 роки позбавлення волі. Також частково задоволений цивільний позов ОСОБА_1 , а саме стягнено з ОСОБА_2 на її користь 190 700 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн - моральної шкоди (т. 1, а. с. 32).
Вироком Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2015 року скасований у частині призначеного покарання, призначено ОСОБА_2 покарання за частиною третьою статті 190 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі. Змінено вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої, а саме збільшено відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, з 50 000 грн до 200 000 грн (т. 1, а. с. 39).