ПОСТАНОВА
Іменем України
06 липня 2020 року
Київ
справа №826/14730/18
адміністративне провадження №К/9901/25357/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.,
учасники справи:
представник відповідача: Пінчук Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/14730/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська паливно-енергетична група" до Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року (суддя Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року (головуючий суддя Літвіна Н.М., судді: Сорочко Є.О., Федотов І.В.),-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська паливно-енергетична група" (далі по тексту - позивач, ТОВ "УПЕГ") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС), в якому просило визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2018 року № 0031961404;
- податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031951404;
- податкову вимогу від 14 серпня 2018 року № 153865-17;
- рішення № 153865-17 від 14 серпня 2018 року про опис майна у податкову заставу.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказував, що реальність господарських операцій між ним та ТОВ "Зімінік" у вересні 2016 року підтверджується усіма належними та необхідними первинними документами, а придбаний у вказаного підприємства товар був реалізований на користь інших контрагентів. Крім того, на думку позивача, відповідач протиправно виніс податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу під час адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, які відповідно до вимог пункту 56.15 статті 56 ПК України вважались неузгодженими.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач зазначив, що правильною датою податкового повідомлення-рішення № 0031961404 є 19 червня 2018 року, на підтвердження чого надав копію вказаного податкового повідомлення-рішення, а також лист-відповідь на адвокатський запит від 29 серпня 2018 року, в якому ТОВ "УПЕГ" повідомлено про правильну дату податкового повідомлення-рішення № 0031961404.
У зв`язку з вказаним представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій заявник просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0031961404 від 19 червня 2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, позов задоволено в повному обсязі.
Вирішуючи спір, суди встановили, що посадовими особами ГУ ДФС проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "УПЕГ" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Зімінік" у серпні-вересні 2016 року, за результатами якої складено акт № 535/26-15-14-04-05/40104620 від 30 травня 2018 року.
Перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 768052 грн, у тому числі по періодах: за серпень 2016 року - 543402 грн, за вересень 2016 року - 224650 грн, та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 200034 грн, в т.ч. по періодах: за вересень 2016 року - 200034 грн.
ТОВ "УПЕГ" було подано заперечення на акт перевірки, які відповідно до листа від 15 червня 2018 року залишено без задоволення.
На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві були винесені:
- податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031961404 (у рішенні помилково вказано дату 14 червня 2018 року), яким зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 200034 грн за вересень 2016 року;
- податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031951404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 960065 грн, з якої за податковими зобов`язаннями 768052 грн, за штрафними санкціями 192013 грн;
- податкова вимога від 14 серпня 2018 року № 153865-17 на суму 1336341,94 грн;
- рішення № 153865-17 від 14 серпня 2018 року про опис майна ТОВ "УПЕГ" у податкову заставу.
2 липня 2018 року ТОВ "УПЕГ" було подано скаргу на податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року № 0031961404, яка рішенням ДФС України від 30 серпня 2018 року була залишена без задоволення.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що складені ТОВ "УПЕГ" за наслідками господарських операцій з ТОВ "Зімінік" первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які б в силу вимог чинного законодавства спричиняли втрату ними юридичної сили і доказовості. Придбаний у ТОВ "Зімінік" товар було використано у межах господарської діяльності шляхом реалізації ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ".
Визнаючи протиправними та скасовуючи податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу, суди дійшли висновку, що станом на час прийняття означених рішень грошові зобов`язання, визначені спірними податковими повідомленнями-рішеннями, не були узгодженими, оскільки з 2 липня 2018 року ТОВ "УПЕГ" було розпочато процедуру адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року №0031961404.
Не погодившись з рішеннями судів, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що позивачем до перевірки не було надано сертифікати якості, технічні паспорти (паспорти якості), гарантійні талони, свідоцтва про визнання, хоча наявність таких документів передбачена умовами договору з ТОВ "Зімінік". В акті перевірки контролюючим органом зафіксовано факт відсутності у рядках "Від постачальника" та "Отримав" посади та прізвища, імені, по батькові відповідальної особи, що підписала відповідну видаткову накладну. Контролюючий орган наполягає, що у долучених до матеріалів справи видаткових накладних такі реквізити дописано. Відповідач наголошує, що при поданні заперечень на акт перевірки та оскарженні податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку позивач не вказував, що спірні реквізити були наявні у наданих до перевірки видаткових накладних.
З приводу не конкретизації у акті перевірки того, відсутність яких саме основних засобів чи трудових ресурсів унеможливлювала фактичне виконання спірних господарських операцій, скаржник вказує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постановах від 5 вересня 2018 року (справа №826/20258/13-а), від 11 грудня 2018 року (справа №802/1392/17-а) інформація про наявність у контрагентів платника податків адміністративно-господарських ресурсів має оцінюватись у сукупності з наданими первинними документами при з`ясуванні обставин реальності господарських операцій. Також скаржник вважає, що за відсутності у первинних документах певних обов`язкових реквізитів надання до перевірки товарно-транспортних накладних могло свідчити на користь факту дійсної передачі товару між позивачем та контрагентом, втім, такі документи надано не було.
На переконання відповідача, суди помилково відхилили посилання ГУ ДФС на матеріали кримінального провадження №32017100100000090 від 9 жовтня 2017 року та протокол допиту ОСОБА_1 від 5 січня 2018 року, який надав покази про непричетність до здійснення фінансово-господарських операцій від імені ТОВ "Зімінік", незважаючи на те, що первинні документи підписано саме вказаною особою як директором підприємства. При цьому апеляційний суд взагалі не надав жодної оцінки такому доводу.
Не погоджуючись з судовими рішеннями в частині скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, скаржник наполягає на тому, що ТОВ "УПЕГ" не оскаржувало податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2018 року №0031951404 в адміністративному порядку, а тому після закінчення граничного строку сплати грошового зобов`язання за вказаним рішенням у позивача виник податковий борг, а у відповідача - обов`язок з направлення податкової вимоги та передачі належного платнику податків майна у податкову заставу. ГУ ДФС наголошує на тому, що податкова вимога винесена лише на суму грошового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 19 червня 2018 року №0031951404.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні представником Головного управління ДПС у м. Києві подано клопотання про заміну на нього Головного управління ДФС у м. Києві в порядку процесуального правонаступництва. Повідомлено, що згідно з постановою КМУ від 18 грудня 2018 року №1200 утворено Державну податкову службу України, а згідно з постановою КМУ від 19 червня 2019 року №537 утворено, в тому числі Головне управління ДПС у м. Києві, до якого в порядку реорганізації приєднано Головне управління ДФС у м. Києві.
Розглянувши вказану заяву, на підставі статті 52 КАС України колегією суддів здійснено заміну відповідача - Головного управління ДФС у м. Києві, його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Законодавчо встановлений мінімум обов`язкових реквізитів первинних та зведених облікових документів визначено у абзацах 1-7 частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час складання первинних документів, що досліджуються у цій справі), відповідно до яких первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За правилами підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Отже, Податковим кодексом України передбачено право платника податків на формування податкового кредиту у разі здійснення господарської операції, основною первинною ознакою якої є її реальність, що підтверджена первинними документами відповідно до змісту такої операції. Якщо ж господарська операція відсутня як така, платник податків позбавлений права на формування податкових зобов`язань.
У постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 6 березня 2020 року (справа №803/13/16) тощо викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.