ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
07 липня 2020 року
справа № 2а-5134/11/1370
адміністративне провадження № К/9901/7320/20
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду:
головуючий - Ханова Р. Ф.,
судді: Гончарова І. А., Олендер І. Я.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у складі судді Мартинюка В. Я.,
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у складі суддів Улицького В. З., Кузьмича С. М., Шавеля Р. М.,
у справі № 2а-5134/11/1370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс "Ріксос-Прикарпаття"
до Державної податкової інспекції у м. Трускавці Львівської області
про скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2011 року №0000152301,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс "Ріксос-Прикарпаття" в травні 2011 року звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Трускавці Львівської області (правонаступник - Дрогобицька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2011 року № 0000152301.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 23 липня 2013 року в справі №2а-5134/11/1370 адміністративний позов задовольнив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 січня 2015 року апеляційну скаргу відповідача задовольнив, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року в справі №2а-5134/11/1370 скасував та прийняв нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 червня 2015 року касаційну скаргу Товариства задовольнив, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року скасував, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року залишив в силі.
Дрогобицька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області 23 липня 2015 року звернулась до суду із заявою про перегляд постанови Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року за нововиявленими обставинами.
Як на нововиявлені обставини відповідач посилався на: постанову Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2012 року у справі № 1-180/12, згідно з якою керівника та засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Фаворит" ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 205, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України на підставі пункту "в" статті 1, статті 6 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 8 липня 2011 року № 3680-VІ; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 липня 2011 року у справі № 2а-7041/11/2670, відповідно до якої визнано недійними Статут та запис про проведення державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Фаворит"; вирок Подільського районного суду м. Києва від 07 березня 2014 року у справі № 2607/3761/12, згідно з яким ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених статтями 205, 212, 358 Кримінального кодексу України, а саме - повторного створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Фаворит" із метою отримання незаконного доходу.
Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 вересня 2015 року заяву органу доходів і зборів залишив без задоволення.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 вересня 2016 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 24 липня 2019 року касаційну скаргу податкового органу задовольнив частково, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року у справі № 2а-5134/11/1370 скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд не погодився з судами попередніх інстанцій, зокрема, що обставини, на які посилається відповідач як на нововиявлені, були відомі суду та іншим учасникам процесу під час розгляду цієї справи, оскільки, в даній ситуації нововиявленою обставиною, на яку по суті посилається Дрогобицька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області, є не постанова Печерського районного суду м. Києва від 05.04.2014 у справі № 1-180/12 сама собою, зокрема, а фіктивність контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Фаворит", встановлена зазначеним судовим актом, яка не була та не могла бути відома відповідачу та суду першої інстанції під час вирішення спору, позаяк не була закріплена належним процесуальним шляхом.
За результатами нового розгляду заяви Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року, у задоволенні заяви податкового органу про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у справі за позовом Товариства до Державної податкової інспекції у м. Трускавці Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовив повністю. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року у справі за №2а-5134/11/1370 залишив в силі.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність нововиявлених обставин, зокрема встановили, що Львівський окружний адміністративний суд, приймаючи постанову у справі за №2а-5134/11/1370 від 23 липня 2013 року врахував обставини незаконності перевірки, оскільки така проведена на підставі наказу, який в подальшому скасований у судовому порядку у справі №2а-3584/11/1370. Суди визнали, що така обставина є самостійною та незалежною від інших обставин підставою для скасування податкового повідомлення-рішення. Суд апеляційної інстанції послався на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16 січня 2018 року у справі №2а/1570/4582/11, зазначивши, що акт перевірки отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки, наказ на проведення якої був скасований у судовому порядку, є неналежним доказом виходячи із положень процесуального принципу допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Не погодившись з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі № 2а-5134/11/1370, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ці рішення, у якій із посиланням на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року задовольнити, скасувати цю постанову та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 13 листопада 2019 року у справі №2а-7371/12/1370, яка полягає у тому, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами. Відповідач також вважає, що суди неправильно застосували статтю 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зокрема, не врахували принцип фінансової звітності - превалювання сутності над формою.
Порушення норм процесуального права відповідач вбачає у недопустимості повторної участі судді в розгляді адміністративної справи відповідно до частин першої та п`ятої статті 37 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, на думку податкового органу, недопустимою є повторна участь судді Мартинюка В. Я. в новому розгляді заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у випадку скасування судом апеляційної інстанції рішення, яке прийняте таким суддею за результатами розгляду цієї справи. Також відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій порушили статтю 73, частину третю статті 90, статтю 242, статтю 244, частину третю статті 322 КАС України.
Відзив Товариства на касаційну скаргу податкового органу суду не надано, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.
Верховний Суд ухвалою від 9 червня 2020 року відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача, справу № 2а-5134/11/1370 витребував з суду першої інстанції.
22 червня 2020 року справа № 2а-5134/11/1370 надійшла на адресу Верховного Суду.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Предметом судового розгляду в справі № 2а-5134/11/1370 були обставини щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2011 року №0000152301. Підставами заявленого позову було протиправність проведення перевірки (том 1, а. с. 4 - 7).