Постанова
Іменем України
02 липня 2020 року
м. Київ
справа № 570/1531/17
провадження № 51-6229км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Саіяна С.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1 та представника цивільного відповідача - військової частини 3002 Національної гвардії України ОСОБА_7 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 12 березня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 42016180490000070, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 415 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 12 березня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 415 КК до позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки, з покладенням на засудженого обов`язків, передбачених ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_2 : на користь військової частини 3002 Національної гвардії України - 58 269 грн у рахунок відшкодування заподіяної злочином шкоди; на користь військово-медичного клінічного центру Західного регіону України - 70 512,09 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_3 .
Постановлено стягнути із військової частини 3002 Національної гвардії України: на користь ОСОБА_1 - 88 661,12 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з знищенням майна - автомобіля "Daewoo Nexia", р/н НОМЕР_1 ; 30 000 грн - витрат на спорудження надгробного пам`ятника; на користь ОСОБА_1 і її неповнолітнього сина ОСОБА_4 - 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Постановлено стягувати з військової частини 3002 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 на утримання дитини загиблого - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, 3662,11 грн щомісячно, починаючи з 23 квітня 2016 року до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Вироком установлено, що ОСОБА_2, будучи військовослужбовцем строкової військової служби та проходячи військову службу на посаді стрільця за штатом взводу матеріально-технічного забезпечення 3 стрілецького батальйону військової частини 3002, порушуючи вимоги статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 17 Закону України "Про оборону України", статей 1, 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", ст. 14 Закону України "Про дорожній рух", а також пункти 1.3, 1.5, 2.3, 10.1, 10.4, 16.13 Правил дорожнього руху, 23 квітня 2016 року приблизно о 14:35 на 135 км + 250 м автодороги Городище-Рівне-Старокостянтинів, рухаючись зі сторони м. Рівного в напрямку м. Сарни та керуючи транспортною машиною ГАЗ-3309, р/н НОМЕР_2, яка належить військовій частині 3002, змінив напрямок руху, повернув ліворуч у сторону с. Нова Любомирка Рівненського району та допустив зіткнення з автомобілем "Daewoo Nexia", р/н НОМЕР_1, внаслідок чого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були смертельно травмовані, а ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 порушує питання про зміну судових рішень. Просить стягнути солідарно з військової частини 3002 Національної гвардії України та з Головного управління Національної гвардії України через Головне управління Державної казначейської служби України
у Львівській області на її користь 88 661,12 грн на відшкодування матеріальної шкоди; 30 000 грн - витрат на спорудження надгробного пам`ятника ОСОБА_5 ; на користь неї та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 - 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди; на утримання дитини загиблого -
ОСОБА_4 починаючи з 23 квітня 2016 року до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років), - 5493,17 грн (у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) загиблого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого).
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що оскільки шкоду завдано ОСОБА_5 незаконними діями службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, то вона повинна відшкодовуватися державою, а тому, на її думку, відповідачами за її позовом також мають бути Головне управління Національної гвардії України та Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області; вказує, що суд, покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на користь неї та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 100 000 грн, не визначив, у яких частках вона належить кожному з них. Вважає, що в зазначеному розмірі суд оцінив лише її моральні страждання, не врахувавши, що ОСОБА_4 є окремим суб`єктом отримання відшкодування моральної шкоди, а тому ця сума підлягає збільшенню із визначенням частки сина. Посилається на помилковий висновок суду щодо складу сім`ї з трьох осіб для вирахування частки, необхідної для відшкодування шкоди в порядку ст. 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) на користь ОСОБА_4 . У зв`язку із цим зазначає, що вона на утриманні загиблого ОСОБА_5 не перебувала і утримувала себе сама, а тому необхідно було стягнути виплати в розмірі 5493,17 грн. Також зазначає, що поза увагою суду залишилась вимога щодо перегляду розміру щомісячних платежів дитині ОСОБА_4 за різні періоди стягнення з урахуванням вимог чинного законодавства. Крім того, вказує, що нею був сплачений судовий збір, однак вимога про стягнення моральної шкоди відноситься до позовної заяви немайнового характеру, а тому з неї не повинен справлятися судовий збір. Зазначає, що в резолютивній частині вироку не вирішено питання (не зазначено) щодо розподілу судових витрат та повернення судового збору. Стверджує, що суд апеляційної інстанції під час перегляду справи на зазначені порушення уваги не звернув, його ухвала не відповідає вимогам закону. Крім того, на думку потерпілої, представник цивільного відповідача не наділений повноваженнями на представництво інтересів військової частини у кримінальному провадженні, а тому не є особою, яка вправі подати апеляційну скаргу. З огляду на це апеляційний суд мав повернути апеляційну скаргу представника. Вважає, що кримінальне провадження підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача - військової частини 3002 Національної гвардії України ОСОБА_7 порушує питання про зміну судових рішень у частині стягнення з військової частини 3002 на користь ОСОБА_1 88 661,12 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з знищенням майна - автомобіля "Daewoo Nexia", р/н НОМЕР_1 ; 30 000 грн - витрат на спорудження надгробного пам`ятника; на користь ОСОБА_1 і її неповнолітнього сина ОСОБА_4 - 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_1 на утримання дитини загиблого - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, - 3662,11 грн щомісячно, починаючи з 23 квітня 2016 року до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що суд мав покласти обов`язок з відшкодування заподіяної шкоди безпосередньо на винну особу - ОСОБА_2 . При цьому, зокрема, посилається на те, що положеннями статей 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК не передбачено покладення обов`язку звідшкодування шкоди, завданої об`єктом підвищеної небезпеки, на орган державної влади. На думку відповідача, позивач помилково ототожнює поняття "особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом" з поняттям "орган державної влади". Крім того, стверджує, що при визначенні розміру моральної шкоди судом не враховано вимог розумності, виваженості та справедливості.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, а судові рішення щодо ОСОБА_2 мають бути залишені без зміни.
Мотиви суду
Відповідно до ч. 5 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 415 КК не вбачає передбачених законом підстав для його передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок місцевого суду щодо доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 415 КК та призначене засудженому покарання у касаційних скаргах не оспорюються і з огляду на положення зазначеного закону, а також пункти 8, 9 ч. 1 ст. 425 КПК не перевіряються.
Підстав, передбачених ч. 2 ст. 433 КПК, для виходу за межі касаційних вимог колегія суддів не вбачає.
Що стосується вирішеного у справі цивільного позову, то колегія суддів зазначає про таке.
Як убачається з матеріалів провадження, і це встановлено судовими інстанціями, порушення військовослужбовцем ОСОБА_2 під час несення служби правил водіння транспортної машини ГАЗ-3309, р/н НОМЕР_2, яка належить військовій частині 3002 Національної гвардії України, спричинило загибель двох пасажирів автомобіля "Daewoo Nexia", р/н НОМЕР_1, - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а пасажир ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
У кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 415 КК, зокрема, представником потерпілої ОСОБА_1 (дружини загиблого ОСОБА_5 ) було заявлено цивільний позов, у якому ставилася вимога стягнути солідарно з військової частини 3002 Національної гвардії України та з Головного управління Національної гвардії України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь неї та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, що вчинив ОСОБА_2 .
Частково задовольняючи цивільний позов потерпілої, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що за шкоду, завдану ОСОБА_1 винними діями ОСОБА_2, має відповідати військова частина 3002 Національної гвардії України.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням, виходячи з наступного.
З аналізу змісту глави 82 ЦК "Відшкодування шкоди" убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі невиплаченого відшкодування.
Так, статтями 1166, 1167 ЦК (відповідальність за завдану майнову та моральну шкоду) передбачено загальне правило, згідно з яким відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Статтями 1187, 1188 ЦК обов`язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки. Ці норми встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку,є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку,є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.