Постанова
Іменем України
06 липня 2020 року
м. Київ
справа № 335/5634/18
провадження № 61-7305св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Вознесенівський районний відділ у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Погосян Маргарита Арсенівна, на постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Гончар М. С.,
Онищенко Е. А., від 06 лютого 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заявника
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.
Заяву мотивовано тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Єревані, Республіка Вірменія. У грудні 1989 року, у зв`язку з початком військових дій на території Вірменської РСР, з метою уникнення можливої небезпеки здоров`ю або навіть життю родини, він разом з батьками, переїхали до міста Запоріжжя та оселилися за місцем проживання родича (його дядька по материнській лінії) ОСОБА_2, який на той момент вже більш ніж 20 років проживав та прописаний у місті Запоріжжі, був одружений та мав дітей.Зазначає, що після цього його батьки неодноразово виїжджали на територію Вірменської РСР для вирішення побутових питань, але він постійно безвиїзно проживав з дядьком у місті Запоріжжі за адресою:
АДРЕСА_1 .
З метою отримання паспорта громадянина України він звернувся до Вознесенівського районного відділу Державної міграційної служби України, де було встановлено його особу, але не встановлено його належність до громадянства будь-якої держави.
Вказує, що встановлення даного факту має для нього юридичне значення, оскільки надає йому можливість набути громадянство України.
Посилаючись на вказані обставини просив суд встановити факт того, що він постійно безвиїзно проживав на території України станом на 24 серпня
1991 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Рибалко Н. І. від 27 вересня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт, що ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у
м. Єревані, Республіка Вірменія, постійно проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року .
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Частково задовольняючи заяву про встановлення факту постійного проживання позивача на території України станом на 24 серпня 1991 року, суд першої інстанції виходив із того, що заявник підтвердив доказами зазначений факт у відповідності до приписів статті 3 Закону України "Про громадянство" та без встановлення цього факту не може отримати паспорт громадянина України. Разом з тим, суд вважав, що у задоволенні вимог заяви щодо встановлення факту саме безвиїзного проживання слід відмовити, оскільки вони не підтвердженні належними та допустимими доказами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя
від 27 вересня 2018 року в частині задоволення заяви скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник не надав належних та допустимих доказів постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) ОСОБА_1 був малолітньою дитиною, відповідно постійним місцем його проживання було місце проживання його батьків (батька) у
м. Запоріжжі, що підтверджується належними та допустимими доказами.
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2019 року від Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній вказує, що матеріали справи не містять доказів проживання батьків заявника станом на 24 серпня 1991 року на території України, а тому твердження заявника з цього приводу вважає необґрунтованими.
У запереченнях на відзив ОСОБА_1 зазначає, що обґрунтування відзиву не містить мотивацію стосовно спростування підстави скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
09 липня 2019 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З матеріалів справи вбачається, що заявник стверджує факт свого проживання в Україні з грудня 1989 року, а саме станом на 24 серпня
1991 року, на підтвердження чого надав копію медичної картки (історії розвитку дитини ОСОБА_1 ) дитячої поліклініки № 6 м. Запоріжжя, та копію своєї картки фізичної особи-платника податків ДПА в Запорізькій області від 28 листопада 2002 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій
статті 24 Конституції України.
Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав.