ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/10844/16
адміністративне провадження № К/9901/34446/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/10844/16
за адміністративним позовом громадянина Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участі третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою громадянина Сомалі ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: О. А. Губська, А. Б. Парінов, О. О. Беспалов) від 07 вересня 2017 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. Громадянин Сомалі ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), в якому просить:
- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 15 червня 2016 року № 305-16 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим, повідомлення від 04 липня 2016 року № 160, яким відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не відповідає вимогам частини тринадцятої статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та складене з порушенням частини другої статті 19 Конституції України. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не провів перевірку наявності та/або відсутності у позивача підстав для отримання додаткового захисту.
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва (колегія у складі суддів: В. А. Кузьменко, Р. О. Арсірій, О. П. Огурцов) від 31 травня 2017 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 15 червня 2016 року № 305-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду, викладених у даній постанові.
4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2017 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, 19 вересня 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
7. 17 жовтня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.
10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11. 06 березня 2018 року касаційну скаргу позивача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року у справі № 826/10844/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - головуючий суддя Шарапа В. М., Данилевич Н. А.).
12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року № 688/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
14. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
15. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Могадішо, Сомалі, громадянин Сомалі, шейхал за етнічною належністю, мусульманин-суніт за віросповіданням, без освіти, володіє тільки сомалійською мовою, неодружений, дітей не має. Документи, що посвідчують особу у позивача відсутні.
16. 07 липня 2015 року позивач, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини в країні походження - Сомалі, подав до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві належним чином оформлену заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка зареєстрована за №181.
17. В анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яку позивач за допомогою перекладача заповнював при подачі заяви від 07 липня 2015 року, зазначено, що країну громадянської належності позивач залишив 01 квітня 2015 року, нелегально автомобільним транспортом.
18. Через Ефіопію та Російську Федерації 20 червня 2015 року позивач потрапив нелегально на територію України та 07 липня 2015 року звернувся до третьої особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив.
19. Аналогічні пояснення щодо побоювання переслідувань з боку терористичного угруповання Аш-Шабаб, а також загрози загальнопоширеного насильства у ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту позивач надав під час співбесіди від 23 липня 2015 року, додаткових співбесід від 02 вересня 2015 року, 04 травня 2016 року.
20. Разом з тим, через вісім місяців після першої співбесіди, під час співбесіди 04 травня 2016 року, позивач повідомив, що не бажає залишатися на території України і має бажання потрапити до країн Євросоюзу.
21. Листом від 22 вересня 2015 року № 11926 Головне Управління СБУ у місті Києві та Київській області повідомило відповідача, що стосовно громадянина Сомалі ОСОБА_1 відсутня інформація, яка згідно статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", передбачає умови, за яких особа не визнається біженцем що особою, яка потребує додаткового захисту.
22. 23 травня 2016 року за результатами розгляду особової справи позивача Головним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві складено Висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким встановлено, що заявником не доведено обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження.
23. Рішення Державної міграційної служби України від 15 червня 2016 року № 305-16 позивачеві відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав відсутності умов, передбачених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
24. 07 липня 2016 року позивач отримав повідомлення третьої особи від 04 липня 2016 року № 160 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до зазначеного рішення ДМС України.
25. Вважаючи оскаржувану відмову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
26. Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним та необґрунтованим, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалась у країні походження позивача.
27. При цьому, суд першої інстанції доводи відповідача про розбіжність у наданих позивачем пояснень відхилив, зазначивши, що відповідачем не надано докази кваліфікації перекладача позивача під час співбесід, матеріали справи підтверджують, що позивач неодноразово скаржився відповідачу на якість перекладу та перекладача, проте відповідач не здійснив жодних дій для перевірки відповідей позивача, а також не вчинив жодних дій для надання позивачу перекладача належної кваліфікації.
28. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач неодноразово скаржився відповідачу на якість перекладу та перекладача. Поряд із цим, у матеріалах відсутні також і докази того, що переклад є неправильним або, що перекладачем спотворено надані позивачем пояснення. За відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин, такі є лише припущеннями і судом до уваги не приймаються.
29. Також, суд попередньої інстанції залишив поза увагою, та не надав оцінки обставинам, що після виїзду з країни громадянської належності і до прибуття на територію України, позивач досить тривалий час перебував на території третіх безпечних країн та мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання. При цьому, вказуючи на переслідування з боку угрупування "Аль-Шабаб", доказів функціонування вказаної організації на території Ефіопії та в тому числі Російської Федерації позивачем не надано.
30. Щодо доводів позивача про те, що відповідно до досліджень "Глобального індексу миролюбства 2015" Vision of Humanity Ефіопія та РФ посідають відповідно 119 та 152 серед списку небезпечних країн (із 162 місць) суд апеляційної інстанції вважав за доцільне зазначити, що відповідно до звіту "Глобального індексу миролюбства 2016" цієї ж організації (електронний режим доступу: http://static.visionofhumanity.org/sites/default/files/GPI%202016%20Report_2.pdf) Україна займає 156 місце із 163 країн. При цьому для порівняння Росія у 2016 р. займає 151 місце, а Ефіопія - 119 місце.
31. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з урахуванням імперативних приписів абзацу 6 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", позивач не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
32. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
33. Позивач, наводить доводи аналогічні доводам адміністративного позову, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребують.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
34. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
35. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.
36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.