П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 826/332/15
Провадження № 11-751апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Національного банку України (далі - НБУ) в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель" Ожга Євгенія Вікторовича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно), Фонду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року (суддя Амельохін В. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року (судді Горбань Н. І., Земляна Г. В., Сорочко Є. О.),
УСТАНОВИЛА:
У січні 2015 року НБУ звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду в частині неперерахування коштів, отриманих від позичальників Банку, права вимоги за кредитами яких перебувають у заставі НБУ, для позачергового задоволення вимог останнього, а також зобов`язати уповноважену особу Фонду перерахувати кошти, обліковані на окремому аналітичному рахунку в Банку, на користь НБУ та в подальшому перераховувати такі кошти позивачу не пізніше ніж наступного робочого дня з дня їх отримання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, НБУ послався на те, що з огляду на початок із 16 квітня 2014 року здійснення процедури ліквідації Банку та призначення уповноваженої особи Фонду, вважається таким, що настав строк виконання грошових зобов`язань Банку за укладеним з НБУ договором стабілізаційного кредиту, який, серед іншого, було забезпечено договором застави прав вимоги за кредитами, наданими позичальникам Банку.
Кредиторські вимоги за договором стабілізаційного кредиту 8 травня 2014 року було заявлено позивачем до Банку та підтверджено останнім.
НБУ зазначив, що на виконання умов договору застави прав вимоги за кредитами в Банку, вимог Закону України "Про заставу" та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна Банку та формування ліквідаційної маси кошти, отримані від позичальників Банку, права вимоги за кредитами яких перебувають у заставі позивача, та акумульовані Банком, мали бути перераховані НБУ.
Проте уповноваженою особою Фонду, незважаючи на неодноразові вимоги НБУ про позачергове задоволення вимог перерахувати йому акумульовані кошти позичальників Банку, цього протиправно не зроблено з безпідставним посиланням на те, що кредиторські вимоги НБУ віднесено до сьомої черги вимог кредиторів, а також на можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, заставна вартість якого є достатньою для покриття заборгованості Банку за стабілізаційним кредитом.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 6 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, позов НБУ задовольнив.
У ході розгляду справи суди встановили таке.
28 грудня 2012 року НБУ та Банк уклали договір про надання стабілізаційного кредиту № 01 (далі - Кредитний договір).
За умовами Кредитного договору кредитор (НБУ) надає позичальнику (Банк) стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності в сумі 80 000 000 грн на строк з 3 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року (включно).
28 грудня 2012 року НБУ та Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Пріорітет Україна" уклали іпотечний договір № 2624, за змістом якого він забезпечує вимоги НБУ, що випливають з договору про надання стабілізаційного кредиту від 28 грудня 2012 року № 01 та будь-яких додаткових договорів до нього, які укладені між сторонами та будуть укладені в майбутньому.
Згідно з пунктом 5 іпотечного договору на забезпечення виконання Банком зобов`язань за Кредитним договором ТОВ "Пріорітет Україна" надало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме майновий комплекс (літ. "А", "В", "Г") загальною площею 3469,30 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Нова, 1. Відповідно до пункту 9 іпотечного договору загальна вартість предмета іпотеки складає 64 686 382,86 грн.
28 грудня 2012 року НБУ та Публічне акціонерне товариство "Сеніко" (далі - ПАТ "Сеніко") уклали іпотечний договір № 2625, за умовами якого він забезпечує вимоги НБУ, що випливають з Кредитного договору та будь-яких додаткових договорів до нього, що укладені між сторонами та будуть укладені в майбутньому. Згідно з пунктом 5 іпотечного договору на забезпечення виконання Банком зобов`язань за Кредитним договором ПАТ "Сеніко" надало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс - 22 цегляні будівлі (літ. "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "З", "К", "Л", "Ж", "М", "Н", "С", "Т", "Ф", "Ш", "О", "П", "Р", "Х", "Щ", "Ч") загальною площею 5765,90 кв. м. Сторони домовились, що загальна вартість предмета іпотеки складає 66 000 000 грн.
На забезпечення виконання зобов`язань Банку за укладеним із НБУ Кредитним договором між ними також укладено договір застави майнових прав від 12 квітня 2013 року № 01 (далі - Договір застави), предметом застави за яким є майнові права за договорами про надання кредиту, що укладені Банком з фізичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з пунктом 3.4.7 Договору застави Банк у разі дострокового витребування погашення боржниками заборгованості за кредитними договорами (кредиту та процентів за користування ним) зобов`язаний наступного робочого дня з дати зарахування грошових коштів від боржника на рахунок Банку перерахувати отримані грошові кошти на користь НБУ як заставодержателя.
16 квітня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 29 про початок здійснення процедури ліквідації Банку та призначення уповноваженої особи Фонду з 17 години 30 хвилин 16 квітня 2014 року по 15 квітня 2015 року.
8 травня 2014 року НБУ звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою № 06-306/8107 про визнання його кредитором Банку, в якій повідомлено, що заборгованість останнього станом на 7 травня 2014 року за Кредитним договором становить 74 939 285, 22 грн, у зв`язку із чим позивач просив врахувати в реєстрі вимог кредиторів Банку вимоги НБУ на вказану суму.
Уповноваженою особою Фонду подано на затвердження, а виконавчою дирекцією Фонду затверджено результати інвентаризації майна та формування ліквідаційної маси.
НБУ неодноразово звертався до уповноваженої особи Фонду з вимогами щодо акумуляції та перерахування коштів, отриманих від позичальників Банку, майнові права за якими перебувають у заставі НБУ на забезпечення Кредитного договору, однак у відповідь відповідач лише підтверджував отримання Банком таких коштів, проте не здійснював їх перерахування з посиланням на те, що вимоги НБУ віднесено до сьомої черги вимог кредиторів і що інше заставне майно акціонерів повністю забезпечує погашення заборгованості за стабілізаційним кредитом.
Крім того, уповноважена особа Фонду як на підставу для неперерахування НБУ коштів, отриманих від позичальників Банку, для позачергового задоволення вимог НБУ посилалася на те, що останній вже звернувся до Господарського суду міста Києва з позовами до ПАТ "Сеніко" та ТОВ "Пріорітет Україна" про звернення стягнення на предмети іпотеки для задоволення вимог за Кредитним договором.
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про протиправність неперерахування НБУ уповноваженою особою Фонду коштів, отриманих від позичальників Банку, права вимоги за кредитами яких перебувають у заставі НБУ, для позачергового задоволення вимог останнього.
Суди керувалися тим, що в силу вимог пункту 3 частини другої статті 46 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VI) з дня призначення уповноваженої особи Фонду, тобто з 16 квітня 2014 року, у Банку виник обов`язок у повному обсязі повернути НБУ кошти (та нараховані проценти за користування ними), отримані за Кредитним договором. При цьому частиною п`ятою статті 590 Цивільного кодексу України, як і частиною четвертою статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено право НБУ як заставодержателя на власний розсуд обирати черговість та предмет, щодо якого здійснюється звернення стягнення, в тому числі звернути стягнення на всі речі (права) одночасно.
У свою чергу, Банк якзаставодавець при одержанні від своїх боржників у рахунок виконання зобов`язань грошових сум, які стали предметом застави, зобов`язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави (стаття 52 Закону України "Про заставу").
Таким чином, на переконання судів попередніх інстанцій, з огляду на наведені вимоги законодавства, а також згідно з пунктом 2.21 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, уповноважена особа Банку після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна Банку та формування ліквідаційної маси була зобов`язана перераховувати НБУ кошти, що надійшли та надходили на погашення заборгованості за кредитами Банку, майнові права за якими знаходились у заставі НБУ відповідно до Договору застави.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, уповноважена особа Фонду подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ці судові рішення, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову та закрити провадження у справі в частині позовних вимог до уповноваженої особи Фонду.
Касаційна скарга, серед іншого, обґрунтована неможливістю розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства та віднесення її до юрисдикції господарських судів, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу стягнення з одного господарюючого суб`єкта на користь іншого коштів за кредитним договором, забезпеченим договором застави майнових прав.
Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, НБУ звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на зобов`язання уповноваженої особи Фонду перерахувати на користь НБУ кошти для позачергового задоволення кредиторських вимог останнього за договором про надання стабілізаційного кредиту за рахунок заставлених Банком на забезпечення виконання цього договору майнових прав вимоги за кредитами у Банку.
Обґрунтовуючи подання цього позову до адміністративного суду, НБУ послався на публічно-правовий характер спірних правовідносин з огляду на особливий статус Фонду, який за Законом № 4452-VI є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Зазначений Закон встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.