ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2020 року
м. Київ
Провадження № 11-38сап20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
скаржника ОСОБА_1,
представника скаржника - Вилкова С. В.,
представника відповідача - Русакової І. Г.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 3 вересня 2019 року № 2325/0/15-19 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 квітня 2019 року № 1147/2дп/15-19 про притягнення судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності" (далі - рішення ВРП від 3 вересня 2019 року),
УСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 оскаржив до Великої Палати Верховного Суду з підстави, установленої пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України від 21 рудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), рішення ВРП від 3 вересня 2019 року.
Цим рішенням ВРП залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 15 квітня 2019 року № 1147/2дп/15-19, яким суддю Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнено до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
У своєму рішенні ВРП зазначила, що Друга Дисциплінарна палата обґрунтовано дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_1 під час здійснення судочинства у справі № 752/16939/16-ц, які полягали у спілкуванні з довіреною особою позивача поза межами судового засідання, обговоренні питання ухвалення рішень на користь позивача та подальшому ухваленні таких рішень, свідчать про упередженість судді ОСОБА_1, порушення ним вимог щодо справедливого та неупередженого розгляду справи відповідо до закону з дотриманням засад і правил судочинства та порушення основоположного права на справедливий суд.
Зазначені дії свідчать про склад дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена пунктами 3 та 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час розгляду судами справи; далі - Закон № 1402-VIII), а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини й основоположних свобод.
За таких обставин ВРП погодилась із висновками її Другої Дисциплінарної палати про те, що застосування до судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 дисципінарного стягнення у виді внесення поданння ВРП про звільнення його з посади, яке є пропорційним вчиненому ним дисциплінарному проступку.
Не погодившись із таким рішенням ВРП від 3 вересня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення ВРП.
На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішення ВРП від 3 вересня 2019 року є протиправним і таким, що постановлене з порушенням вимог пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ. Вважає, що оскаржуване рішення ВРП є невмотивованим, без належної оцінки всім обставинам справи, які давали підстави встановити відсутність у діях судді складу дисциплінарного проступку. Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено відомості, які не відповідають дійсності, фактично є припущеннями, та докази, які не є такими в розумінні доведеності та переконливості.
У відзиві на скаргу ВРП просила відмовити в її задоволенні, вказавши на відсутність підстав для скасування її рішення, передбачених частиною першою статті 52 Закону № 1798-VІІІ, та навела доводи щодо обґрунтованого притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, які аналогічні викладеним в оскаржуваному рішенні.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та представник скаржника - адвокат Вилков С. В.скаргу підтримали та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.
Представник ВРП Русакова І. Г. заперечила проти задовлення скарги та навела доводи на спростування скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
ОСОБА_1 Указом Президента України від 15 лютого 2007 року № 113/2007 призначений на посаду судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області строком на п`ять років. Указом Президента України від 1 листопада 2007 року № 1045/2007 - переведений на роботу на посаді судді Голосіївського районного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2012 року № 4455-VI - обраний суддею Голосіївського районного суду міста Києва безстроково.
26 листопада 2018 року до ВРП надійшла скарга Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) на дії судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час розгляду справи № 752/16939/16-ц.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати від 21 січня 2019 року № 164/2дп/15-19 за скаргою НАБУ відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1
Рішенням Другої Дисциплінарної палати від 15 квітня 2019 року № 1147/2дп/15-19 суддю Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання ВРП про звільнення його з посади.
Під час розгляду дисциплінарної справи Другою Дисциплінарною палатою встановлено, що ухвалою судді ОСОБА_1 від 21 жовтня 2016 року відкрито провадження у справі № 752/16939/16-ц за позовом ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (далі - ПрАТ "СК "Євроінс Україна") про визнання невиплаченої заробітної плати, визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою судді ОСОБА_1 від 8 листопада 2016 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, розміщені на рахунках ПрАТ "СК "Євроінс Україна", у межах заявлених вимог на суму
149 767,41 грн.
Разом із тим 26 листопада 2016 року суддею постановлено ухвалу, якою допущено заміну способу забезпечення позову шляхом внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошових коштів у сумі 149 767,41 грн.
У подальшому суддя ОСОБА_1 двічі шляхом постановлення ухвал від 24 травня та 18 вересня 2017 року відмовив у задоволенні заяв представника позивача про забезпечення позову у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю його посилань на нестабільність фінансового стану відповідача.
Втім, 13 березня 2018 року суддя ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою задовольнив заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину нерухомого майна (квартири), яка належала на праві власності ПрАТ "СК "Євроінс Україна", мотивуючи вказану ухвалу тим, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню з урахуванням співмірності із заявленими позивачем вимогами, сума яких, як убачається зі змісту ухвали, була збільшена позивачем до 1 561 973,63 грн.
Цього самого дня суддею ОСОБА_1 постановлено ухвалу, якою виправлено описку у резолютивній частині вказаної вище ухвали, зокрема, виключено вказівку про накладення арешту саме на 1/3 частину квартири.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено повністю, визнано незаконним звільнення позивача, поновлено його на раніше займаній посаді, стягнуто з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату у сумі 52 712,56 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 16 587 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 772 488,96 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 772 488,96 грн.
Зазначене рішення суду від 18 квітня 2018 року скасовано частково постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, якою у задоволенні позову у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 772 488,96 грн відмовлено, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Друга Дисциплінарна палата при ухваленні рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності на підставі копій протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 23 квітня 2018 року, протоколів допиту свідка ОСОБА_5 від 5 березня, 11 квітня, 23 квітня 2018 року, протоколів допиту свідка ОСОБА_6 від 23 квітня 2018 року, протоколу допиту свідка ОСОБА_7 від 5 травня 2018 року, а також протоколів негласних слідчих (розшукових) дій від 23 березня, 29 березня, 30 березня, 2 квітня, 3 травня, 14 травня, 18 травня, 21 травня, 2018 року (які містять надпис "розсекречено") встановила, що суддя ОСОБА_1 допустив позапроцесуальні відносини під час розгляду справи № 752/16939/16-ц, зокрема, шляхом спілкування поза межами судового засідання з ОСОБА_8 - довіреною особою позивача ОСОБА_5 та узгодження їхніх спільних дій під час розгляду суддею ОСОБА_1 вказаної справи.
Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що зазначені дії судді ОСОБА_1 вчинялися ним свідомо, упереджено та умисно, також порушували стандарти безсторонності суду та етичні норми поведінки судді, встановлені статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), статтями 1, 3, 14 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI з`їзду суддів України 22 лютого 2013 року, пунктом 2.3 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, статтею 56 Закону № 1402-VIII.
За висновком Другої Дисциплінарної палати, поведінка судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справі № 752/16939/16-ц свідчила про наявність у його діях дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII(допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини й основоположних свобод).
Враховуючи характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що такі його дії охоплюються поняттям "істотного дисциплінарного проступку" в розумінні пункту 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).
Крім того, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що строк притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, встановлений статтею 109 Закону № 1402-VIII, не сплинув.
ОСОБА_1 із таким рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП не погодився та оскаржив його до ВРП.
За результатом розгляду скарги ОСОБА_1 . ВРП своїм рішенням від 3 вересня 2019 року залишила рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 15 квітня 2019 року № 1147/2дп/15-19 про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності без змін.
Так, ВРП дійшла висновку про те, що спілкування судді ОСОБА_1 з довіреною особою позивача поза межами судового засідання, обговорення питань ухвалення рішень на користь позивача з подальшимухваленням таких рішень за вказаних обставин безумовно суперечать завданням судочинства, визначеним статтею 129 Конституції України, статтею 2 ЦПК, свідчать про упередженість судді та умисність його дій, оскільки він не міг не усвідомлювати їх неправомірність та спрямування на порушення засад справедливого, неупередженого розгляду цивільної справи. Зазначені дії судді ОСОБА_1, на думку ВРП, ставлять під сумнів його здатність здійснювати судочинство безсторонньо, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.
ВРП зазначила, що на підставі встановлених під час розгляду дисциплінарної справи фактів Друга Дисциплінарна палата обґрунтовано дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена пунктами 3 та 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
Зазначені дії судді ОСОБА_1 підставно кваліфіковані Другою Дисциплінарною палатою також як істотний дисциплінарний проступок.
ВРП вважає, що Друга Дисциплінарна палата відповідно до вимог частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII, частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VIII, врахувавши характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1 , його позитивну характеристику, наявність іншого дисциплінарного стягнення, обґрунтовано застосувала до судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади, яке є пропорційним вчиненому ним дисциплінарному проступку.
Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою.
Перевіривши аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.
Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, у якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
У скарзі до Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 не ставить під сумнів відсутність підстав, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення ВРП від 3 вересня 2019 року.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).
Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Другої Дисциплінарної палати від 15 квітня 2019 року про притягнення судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIIІ, рішення ВРП про залишення без змін указаного рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 15 квітня 2019 року.
Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.
Законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених у його скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VІІІ за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
За змістом частин першої та третьої статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
Дисциплінарне провадження включає:
1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги;
2) відкриття дисциплінарної справи;
3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи ( пункт 3 частини першої статті 43 Закону № 1798-VІІІ).