У Х В А Л А
23 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 918/631/19
Провадження № 12-42гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Кібенко О. Р.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 918/631/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурштинова компанія" (далі - ТОВ "Українська бурштинова компанія")
до Державного підприємства "Бурштин України" (далі - ДП "Бурштин України"),
про стягнення 3 865 700,89 грн,
за касаційною скаргою ТОВ "Українська бурштинова компанія"
на рішення Господарського суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року
та постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2020 року,
У С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2019 року ТОВ "Українська бурштинова компанія" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ДП "Бурштин України", в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача 3 865 700,89 грн, з яких 1 368 078,19 грн основного боргу, 1 368 078,19 грн штрафу, 586 268,31 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 406 494,63 грн інфляційних втрат, 111 882,55 грн 3 % річних, 24 899,02 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за укладеним сторонами форвардним контрактом від 03 лютого 2016 року № 15 в частині поставки оплаченого ТОВ "Українська бурштинова компанія" бурштину-сирцю.
Господарський суд Рівненської області рішенням від 24 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2020 року, позов задовольнив частково; стягнув з ДП "Бурштин України" на користь ТОВ "Українська бурштинова компанія" 1 368 078,19 грн основного боргу; закрив провадження у справі в частині стягнення 212 400,83 грн, оскільки позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог; відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, 3 % річних та пені на загальну суму 2 497 622,70 грн.
З урахуванням положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в суді апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції перевірялося лише в оскаржуваній частині, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що повернення суми попередньої оплати за договором поставки не є грошовим зобов`язанням у розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу є помилковим.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, у березні 2020 року ТОВ "Українська бурштинова компанія" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2020 року повністю, а рішення суду першої інстанції - в оскаржуваній частині і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 03 червня 2020 року на підставі частини третьої статті 302 ГПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів інших касаційних судів.
При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався на те, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок божника з такої сплати.
На думку колегії суддів, негрошове зобов`язання, в якому одна сторона зобов`язана виконати свій обов`язок на користь іншої сторони, має свою вартість і після його порушення воно набуває характер грошового, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Однак, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18 та від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18 наведено висновок про те, що оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, то застосування позивачем частини другої статті 625 ЦК України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим. Також Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 10 жовтня 2019 року у справі № 760/7459/16-ц залишив без змін судові рішення, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.