Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 760/20584/15-ц
провадження № 61-8972св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1,
треті особи: державний реєстратор реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, ОСОБА_3, служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченко М. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: державний реєстратор реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - державний реєстратор РС ГТУЮ у м. Києві), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В. М., ОСОБА_3, служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про скасування державної реєстрації та визнання права власності.
Позов мотивовано тим, що 28 січня 2011 року між ним, як іпотекодавцем, та ОСОБА_2, як іпотекодержателем, було укладено договір іпотеки квартири
АДРЕСА_1 , в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 28 січня 2011 року на загальну суму 968 000 грн, що на момент укладення договору позики було еквівалентно 121 000 доларів США. Позику він зобов`язаний був повернути ОСОБА_2 частинами в строк
до 28 липня 2011 року.
Ним було повернуто ОСОБА_2 суму позики з урахуванням неустойки в загальному розмірі, еквівалентному 165 000 доларів США. Незважаючи на це, 23 вересня 2014 року за заявою ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки за останнім було зареєстровано право власності на квартиру, тобто здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вважав такі дії ОСОБА_2 незаконними, такими, що грубо порушують його права як власника майна, оскільки ним було повернуто суму боргу за договором позики в розмірі еквівалентному 165 000 доларів США. Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено відповідачем після спливу позовної давності.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на цю квартиру.
У січні 2016 року третя особа - ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1, державний реєстратор РС ГУЮ у м. Києві про визнання недійсним правочину щодо набуття права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Позовна заява мотивована тим, що предметом спору за первісним позовом є право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка була і є постійним місцем проживання дитини ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту його народження.
Зазначала, що відповідач ОСОБА_2 23 вересня 2014 року вчинив дії щодо набуття права власності на спірну квартиру в період проживання та реєстрації в цій квартирі малолітньої дитини, та 03 грудня 2015 року неправомірно, без згоди органу опіки та піклування, а також без згоди матері дитини, без повідомлення законних представників дитини, вчинив дії щодо зняття її малолітньої дитини з реєстраційного обліку місця проживання за спірною адресою, що в силу статей 224 та 228 ЦК України, свідчить про нікчемність дій ОСОБА_2 щодо відчуження квартири на свою користь у спосіб реєстрації в порядку звернення стягнення на майно.
Посилалася на те, що вже наступного дня після зняття з реєстрації місця проживання малолітньої дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру ОСОБА_5 на підставі договору
купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року, при цьому проігнорував арешт на відчуження квартири, накладений ухвалою суду 23 листопада 2015 року, що згідно статей 203, 215, 216 ЦК України є додатковою підставою для визнання правочину недійсним.
Зазначала, що вона, разом з малолітнім сином ОСОБА_4 та чоловіком ОСОБА_1 безперервно проживає в спірній квартирі, несе тягар утримання спірного житла протягом всього часу проживання, відповідачі жодного разу не заявляли про себе, як про власників спірного майна, а ОСОБА_5 придбала квартиру навіть без огляду, що свідчить про недобросовісність набувача.
У зв`язку з цим, вважала дії ОСОБА_2 щодо звернення стягнення на майно та дії щодо державної реєстрації права власності за відповідачем на підставі договору іпотеки неправомірними, такими, що грубо порушують майнові житлові права малолітньої дитини, а також моральні засади суспільства. Вважала, що такі односторонні дії ОСОБА_2 щодо набуття прав та обов`язків власника майна є нікчемними, так як вчинені без згоди органу опіки та піклування та порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Крім того, вважала, що оскільки нікчемні дії щодо набуття права власності на майно ОСОБА_2, який в силу статті 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення, то будь-які подальші дії щодо його відчуження відповідачеві ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року є нікчемними.
Посилалася на те, що нею обрано спосіб захисту відновлення становища, яке існувало до порушення прав її малолітньої дитини шляхом визнання неправомірними дії відповідача щодо набуття права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року та скасування відповідних записів про державну реєстрацію.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, просила суд визнати недійсним правочин, а саме: дії ОСОБА_2 щодо набуття права власності та здійснення державної реєстрації права власності на вказану квартиру, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану квартиру, що виникла на підставі договору іпотеки від 28 липня 2011 року
№ 171, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16183865
від 01 жовтня 2014 року. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1
від 04 грудня 2015 року, номер 1747, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жицькою Я. Є.; скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на вказану квартиру, внесений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жицькою Я. Є. на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року, номер 1747, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 04 грудня 2015 року, індексний номер: 26777706.
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 28 січня 2011 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики грошей, відповідно до якого він ОСОБА_2 передав у власність позичальникові
строком до 28 серпня 2011 року грошові кошти у розмірі
968 000 грн, що за середнім курсом продажу доларів США складає
121 000 доларів США. Вказаним договором було встановлено графік погашення боргу та відповідальність за несвоєчасне погашення боргу, зокрема, пеня в розмірі 1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу.
Зазначав, що ОСОБА_1 частково виконав умови договору в сумі, еквівалентній 80 408 доларів США. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 вчасно не виконував покладені на нього договором позики обов`язки та згодом взагалі перестав їх виконувати, 23 вересня 2014 року він звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу. Але навіть звернення стягнення на предмет іпотеки не вистачило для повного розрахунку з ним, оскільки станом на 23 вересня 2014 року лише сума пені склала 11 161 040 грн, що еквівалентно 825 520 доларів США.
Посилався на те, що спірна квартира була оцінена за договором іпотеки квартири у 968 000 грн, що еквівалентно 121 000 доларів США, тому розмір пені після звернення стягнення на предмет іпотеки складає 10 193 040 грн. Крім цього, просив стягнути з ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики від 28 січня 2011 року в сумі 1 018 859 грн, що еквівалентна 40 592 доларів США, суму 3 % річних - 50 420 грн, суму інфляційних нарахувань у розмірі 56 963 грн 57 коп.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з
ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 11 319 282 грн.
29 січня 2016 року ухвалами суду, постановленими без виходу до нарадчої кімнати, до спільного розгляду з первісним позовом прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3, яка дії в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1, державний реєстратор РС ГУЮ у м. Києві, про визнання недійсним правочину щодо набуття права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору
купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено, зустрічний позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_1 , що виникли на підставі договору іпотеки від 28 липня 2011 року № 171, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16183865
від 01 жовтня 2014 року.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 грудня 2015 року, номер 1747, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу
Жицькою Я. Є.
Скасовано запис про державну реєстрацію права власності за
ОСОБА_5 на квартиру
АДРЕСА_1 , внесений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жицькою Я. Є. на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року, номер 1747, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 04 грудня 2015 року, індексний номер: 26777706.
Визнано право власності на квартиру
АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 Стягнуто з
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основну суму боргу за договором позики від 28 січня 2011 року у розмірі 971 068,56 грн, станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 37 092,00 доларів США, три відсотки річних -
143 496,45 грн та пеню - 100 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем ОСОБА_2 під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження в договорі іпотеки про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки не була дотримана процедура, передбачена Законом України "Про іпотеку" та договором іпотеки квартири від 28 січня 2011 року. ОСОБА_2 було порушено вимоги статей 33, 37 Закону України "Про іпотеку", а саме: не було надіслано іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень та не було проведено оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. За таких обставин, суд вважав, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 була проведена з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку" та укладеного між сторонами договору іпотеки квартири від 28 січня 2011 року, тому є підстави для скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
23 листопада 2015 року судом постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру. Під час дії зазначеної ухвали про забезпечення позову, відповідач ОСОБА_2 03 грудня 2014 року вчинив дії щодо зняття малолітнього ОСОБА_6 з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою, та вже наступного дня, 04 грудня 2014 року, здійснив відчуження спірної квартири ОСОБА_5 шляхом укладення з нею договору купівлі-продажу.Таким чином, суд дійшов висновку про те, що укладення договору купівлі-продажу квартири від 04 грудня 2015 року було здійснено з порушенням вимог чинного законодавства та прав малолітньої дитини, оскільки на момент укладання спірного договору нерухомого майна малолітній ОСОБА_7 не втратив право користування спірним житлом, оскільки безпідставно був знятий з реєстраційного обліку за спірною адресою, і має таке право, оскільки і на час розгляду справи в суді постійно, разом з батьками, проживає в спірній квартирі.
З нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_8 від 03 липня 2013 року вбачається, що "неповернута сума позики по договору позики, посвідченого Анохіною В. М . приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28 січня 2011 року за реєстровим № 170, станом на 03 липня 2013 року, складає 296 736 грн, що є еквівалентом 37 092 доларів США". Суд вважав цей доказ достовірним і допустимим, тому дійшов висновку про те, що залишок непогашеної заборгованості у ОСОБА_10 перед ОСОБА_2 станом на 03 липня 2013 року і на день розгляду справи складає 296 736 грн, що є еквівалентом 37 092 доларів США.Визначаючи загальну суму боргу, яку позивач ОСОБА_1 повернув ОСОБА_2, суд прийняв до уваги лише письмові докази, надані сторонами. Суд не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 як підтвердження того, що 16 вересня
2012 року позивач передав ОСОБА_8 суму 90 000 доларів США, оскільки показання свідків у частині передачі грошей, є недопустимими доказом.
Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за договором позики від 28 січня 2011 року лише частково в сумі еквівалентній 83 908 доларів США.Беручи до уваги викладене, зважаючи, що розмір неустойки в сумі 10 193 040 грн є явно неспіврозмірним збиткам, завданим порушенням зобов`язання, значно перевищує суму позики, суд вважав вимогу про стягнення неустойки в зазначеному розмірі такою, що протирічить загальними засадами цивільного законодавства, визначених у пункті 6 статті 3 ЦК України, та положенням частини другої статті 15 ЦК України. З урахуванням зазначеного, виходячи з засад розумності та справедливості, суд вважав за необхідне зменшити розмір неустойки до 100 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва
від 12 червня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд вірно прийняв до уваги лише письмові докази та врахував ту суму, яку визнав кредитор, як повернуту. Суд вірно врахував, що свідкам достовірно не було відомо, яку суму ОСОБА_1 в м. Харкові передавав ОСОБА_8, та на виконання якого договору. Показання свідка, рідного брата відповідача, суд вірно оцінив критично, так як вказаний свідок є близьким родичем боржника і відповідно зацікавлений у вирішенні справи на користь останнього. Стягуючи решту боргу за договором позики, суд виходив із того, що ОСОБА_2 незаконно звернув стягнення на іпотечне майно, яке було передано в забезпечення виконання позикових зобов`язань, з таким висновком апеляційний суд не погодився.Оскільки відповідачем ОСОБА_2 не надано суду доказів, що отримана ним у власність квартира, за ринковою вартістю станом на жовтень 2014 року є дешевшою, ніж та сума боргу, яка була визначена судом до сплати в цій справі, правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 неповернутої частини позики суд не вбачав. Крім того, відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції закону, що діяла на час звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_2, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотеко-держателя, щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, а тому апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову про стягнення боргу за договором позики.
Апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не було надіслано іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень та не було проведено оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, оскільки відповідно до свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Анохіною В. М. 28 серпня 2014 року останньою 20 березня
2012 року ОСОБА_1, який був зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_2 , була направлена заява, яка містила вимогу про повернення позики у розмірі 3 112 480 грн. Заява відповідно до свідоцтва була передана та вручена 26 березня 2012 року згідно штампу на поштовому повідомленні. Відповідь у встановлений в заяві строк не надійшла. Таким чином, обставини, щодо порушення кредитором порядку звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосіб, які суд вважав встановленими, спростовуються вищенаведеними доказами.
Враховуючи те, що неповнолітні діти ніколи не були власниками іпотечної квартири, на спірну квартиру було звернуто стягнення з дотриманням вимог Закону в позасудовий спосіб, право користування квартирою неповнолітньої дитини є похідним від прав на неї її батька, новий власник ОСОБА_2 мав право на її відчуження без отримання згоди органу опіки та піклування.
Стосовно вимог ОСОБА_3 про вчинення правочину під час дії арешту, накладеного судом, то апеляційний суд виходив з того, що арешт накладався в забезпечення позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності, а відповідно саме він має право на звернення до суду з вимогами про визнання правочину недійсним з цих підстав. Права ж ОСОБА_3 відчуженням іпотечної квартири новим власником, під час арешту, який накладався не в її інтересах та інтересах дітей не порушені.
Апеляційним судом встановлено, що в іншому провадженні такий позов вже розглянутий і вимоги ОСОБА_1 задоволено з цих підстав. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 та визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 04 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_5 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року задоволено. Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.
У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: державний реєстратор РС ГУЮ у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В. М., ОСОБА_3, служба у справах дітей Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, про скасування державної реєстрації та визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: служба у справах дітей Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1, державний реєстратор РС ГУЮ у
м. Києві, про визнання недійсним правочину щодо набуття права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що окрім відсутності оцінки предмета іпотеки на час звернення стягнення на заставне майно, апеляційним судом не враховано принцип диспозитивності та пропорційності, співмірності суми заборгованості та вартості майна, оскільки у висновку від 27 грудня
2010 року, на який посилається апеляційний суд, вартість квартири була визначена 230 801 долар США, а станом на час звернення стягнення
(07 жовтня 2014 року) сума боргу була 37 000 доларів США, тобто вартість майна за рахунок якого було задоволено вимоги перевищує більш ніж у 6 разів суму зобов`язань. Апеляційний суд помилково спростував факт, встановлений судом першої інстанції, про порушення відповідачем вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункт 5.2 вказаного договору іпотеки, а саме: не було надіслано іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень та посилається на свідоцтво, видане приватним нотаріусом Анохіною В. М. від 20 березня 2012 року. Вказане свідоцтво було направлено на адресу, за якою заявник не проживає та у ньому не було зазначено опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя та ціну предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття.
Державна реєстрація за ОСОБА_2 права власності на квартиру за неподання для цього передбачених пунктом 46 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документів, проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 9 та 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому рішення зазначеного суб`єкта владних повноважень від 07 жовтня 2014 року про реєстрацію права власності є протиправним.
Звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснено 07 жовтня 2014 року, тобто після спливу позовної давності (28 липня 2014 року), що взагалі виключає можливість застосування ОСОБА_2 такого способу захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідач ОСОБА_2 07 жовтня 2014 року вчинив дії щодо набуття права власності на спірну квартиру у період проживання та реєстрації в цій квартирі малолітньої дитини та 03 грудня 2015 року неправомірно, без згоди органу опіки та піклування, а також без згоди матері дитини, без повідомлення законних представників дитини, вчинив дії щодо зняття малолітньої дитини з реєстраційного обліку місця проживання за спірною адресою, що в силу статей 224, 228 ЦК України свідчить про нікчемність дій ОСОБА_2 щодо відчудження квартири на свою користь у спосіб реєстрації в порядку звернення стягнення на майно.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, поданий представником - ОСОБА_14, на касаційну скаргу