ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2020 року
м. Київ
справа № 1340/4763/18
адміністративне провадження № К/9901/13147/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №1340/4763/18
за позовом ОСОБА_1
до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник - Головне управління ДФС у Львівській області)
про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Сподарик Н.І.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Запотічного І.І., суддів Довгої О.І., Сапіги В.П.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Дрогобицької ОДПІ ДПС у Львівській області від 28 квітня 2012 року №24-О "Про звільнення з роботи" в частині звільнення головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ОСОБА_1 із займаної посади згідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі також - "КЗпП України");
- поновити ОСОБА_1 на роботі в Дрогобицькій ОДПІ ДФС у Львівській області з 29 квітня 2012 року на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб;
- стягнути з Дрогобицької ОДПІ ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 квітня 2012 року до 12 жовтня 2018 року в сумі: 472968,90 грн;
- зобов`язати Дрогобицьку ОДПІ ДФС у Львівській області відобразити в звітах про суми зарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за квітень 2012 року - жовтень 2018 року суми нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 і суми нарахованого єдиного внеску, виходячи з середнього заробітку за відповідні звітні місяці.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача було протиправно звільнено з посади через скорочення штатів за відсутності юридичного факту змін в організації виробництва і праці; без ознайомлення позивача з наказом про звільнення з роботи; без повідомлення про наступне звільнення за два місяці; без вжиття жодних заходів з метою працевлаштування позивача; без видачі позивачу трудової книжки і без виплати належних позивачеві сум заробітної плати й інших виплат в день звільнення.
29 жовтня 2018 року позивач подав до суду клопотання про визнання поважними причин пропуску ним строку звернення до суду з цим позовом. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідач звільнив ОСОБА_1 з роботи незаконно і з грубим порушенням норм КЗпП України, оскільки у день звільнення не ознайомив останнього з наказом від 28 квітня 2012 року №24-о "Про звільнення з роботи", не надав копії цього наказу, трудової книжки та у день звільнення не здійснив виплату належних позивачеві сум заробітної плати й інших виплат. Позивач зазначає, що лише 22 вересня 2018 року отримав рекомендованим листом копію наказу про своє звільнення від 28 квітня 2012 року №24-О і трудову книжку. У зв`язку з цим, позивач вважає причини пропуску строків звернення до суду поважними і просить суд поновити цей строк.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року, позов залишено без розгляду.
Судові рішення мотивовані тим, що у позивача була реальна можливість дізнатися про порушення своїх прав. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Фактичне порушення прав позивача відбулося з моменту його звільнення, а саме з 28 квітня 2012 року, однак позивач не вчиняв жодних дій для відновлення своїх законних прав та інтересів.
Суди не прийняли до уваги посилання представника позивача на те, що позивач був позбавлений можливості дізнатись про своє звільнення навіть, якщо до нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Суди дійшли висновку, що позивач без об`єктивних на те причин не ознайомився з наказом про своє звільнення. Той факт, що позивач не мав бажання ознайомитися з наказом про своє звільнення доводиться також і тим, що він особисто не з`являвся на робочому місці та не цікавився чи не звільнений він з посади. Оскільки позивач на роботу не виходив, відповідач не мав можливості ознайомити його під підпис із наказом про звільнення.
Одночасно суди зазначили, що у цьому випадку строк, який сплинув з моменту звільнення позивача до моменту звернення його за захистом порушеного права, є значним, а наслідки пропуску цього строку обумовлюють відсутність можливості встановлення об`єктивної істини у справі, що розглядається.
Відтак, суди не визнали поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки не було об`єктивних причин, які б перешкоджали позивачу дізнатись про його звільнення, а також тому, що пропущений строк є перешкодою для встановлення судом істини у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач зазначає, що ані в день звільнення, ані на наступний день відповідач не повідомив позивача про звільнення з роботи, не ознайомив його з наказом від 28 квітня 2012 року №24-О "Про звільнення з роботи", не здійснив виплату заробітної плати та інших виплат, розмір яких зазначений у цьому наказі. Копію наказу від 28 квітня 2012 року №24-О і трудову книжку позивач отримав 22 вересня 2018 року, а розрахунок не отримав взагалі.
Також позивач посилається на частину п`яту статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - "КАС України"), відповідно до якої для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Проте вказана норма не визначає початок перебігу місячного строку звернення до суду. Початок перебігу місячного строку звернення до суду визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, а саме: з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Частина друга статті 233 КЗпП України встановлює, що за вимогами про стягнення заробітної плати звернення до суду не обмежується будь-яким строком. На думку позивача, норми статті 233 КЗпП України є спеціальними і мають пріоритет над нормами статті 122 КАС України, які є загальними.
Позивач отримав копію ухвали Верховного Суду від 13 травня 2019 року про відкриття касаційного провадження 21 травня 2019 року.
Відповідач надав суду свій відзив на касаційну скаргу, копію ухвали Верховного Суду від 13 травня 2019 року про відкриття касаційного провадження отримав 18 травня 2019 року.
У своєму відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зокрема зазначає, що КАС України встановлює строки звернення до адміністративного суду у спорах щодо оскарження наказу про звільнення з публічної служби, які слід обчислювати з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Однак отримання наказу про звільнення чи трудової книжки не є початком перебігу місячного строку звернення до суду в розумінні статті 122 КАС України. Норма статті 233 КЗпП України не є імперативною у спорах про звільнення із публічної служби.
На думку відповідача, особа повинна знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав, що полягає у неотриманні наказу про звільнення, не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду. Підставами для визнання причин пропуску строку звернення із цим позовом до суду поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
II. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга позивача у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах державної податкової служби, остання займана посада - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області.
Постановою Галицького районного суду міста Львова від 8 серпня 2011 року у справі №4-1724/11 задоволено подання старшого слідчого відділу розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Львівської області та обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
На підставі наказу ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області від 19 серпня 2011 року №31-о позивача було відсторонено від займаної посади. Копію цього наказу позивач отримав 19 серпня 2011 року, що і не заперечується сторонами.
Головою ДПА у Львівській області 4 січня 2011 року було затверджено штатний розпис ДПІ у Дрогобицькому районі Львівській області. Згідно штатного розпису відділ контрольно-перевірочної роботи складає 9 осіб, загалом по управлінню оподаткування фізичних осіб - 19 осіб. Згідно переліку змін №1 до організаційної структури ДПІ у Дрогобицькому районі Львівській області станом на 1 березня 2011 року кількість працівників у відділі контрольно-перевірочної роботи складає 9 осіб, загалом по управлінню оподаткування фізичних осіб - 20 осіб.