Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 751/2322/17
провадження № 61-49048св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцов В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року у складі судді Маслюк Н. В., додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року у цьому ж складі та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Лакізи Г. П., Онищенко О. І., Харечко Л. К., і касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про розірвання договору та стягнення банківського вкладу, процентів і застосування відповідальності.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 20 травня 2013 року між ним та ПАТ "ПриватБанк" було укладено договір № SAMDN25000735289172 (вклад "Депозит Плюс на 12 мес."), відповідно до умов якого він передав банку грошові кошти для розміщення їх на депозитному рахунку. Станом на 24 червня 2015 року залишок вкладу становив 6 012 193,69 грн. За змістом цього договору на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 23,0% річних. Строк вкладу був обумовлений 366 днів з терміном до 23 травня 2016 року включно. У пункті 6 цього договору сторони погодили, що по закінченню терміну вкладу банк перераховує кошти з депозиту на вклад вкладника "до запитання". Згідно з пунктом 7 договору вкладу, якщо після закінчення 3 календарних днів після надходження грошей на вклад "до запитання" вкладник не затребував суму вкладу або його частину, останній доручає банку перерахувати всю суму коштів з вкладу "до запитання" на цей депозит. Продовження вкладу здійснюється без оформлення додаткових угод до договору. Новий термін вкладу обчислюється від дати надходження грошей на депозит з вкладу "до запитання". Додатково на новий термін вкладу банк збільшує процентну ставку за вкладом (далі - надбавка). Розмір надбавки вказаний в Умовах та правилах надання банківських послуг, розміщених на сайті pb.ua.
Проте, надалі між сторонами у справі виник спір щодо відсутності коштів на особовому рахунку вкладника у розмірі 6 012 19,69 грн, відкритому банком на підставі договору вкладу, та незарахуванні відповідачем позивачеві процентів на цей вклад. На момент звернення до суду договір вкладу є чинним в силу його автоматичної пролонгації, він як позичальник виконав зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі. Позивач зазначав, що 26 серпня 2015 року мало місце неправомірне списання суми вкладу відповідачем з його особового рахунку. Таким чином, відповідачем допущені істотні порушення договору вкладу, що є підставою для розірвання цього договору.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, позивач просив також стягнути з відповідача суму вкладу в розмірі 6 012 193,69 грн, процентів на вклад в сумі 2 558 147,24 грн, пеню на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" в сумі 109 121 315,47 грн, а також 3% річних в сумі 298 962,51 грн та витрати від інфляції в розмірі 1 270 516,54 грн, передбачених статтею 625 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Розірвано договір вкладу "Депозит Плюс на 12 місяців" від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 5 585 020,00 грн суми вкладу за договором вкладу "Депозит Плюс на 12 місяців" від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір в розмірі 56 490,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач двічі направляв позивачеві повідомлення про розірвання договору банківського вкладу - 26 серпня 2016 року та 17 січня 2017 року, в той час як ОСОБА_1 ще 26 травня 2016 року направив відповідачеві повідомлення про небажання продовжувати строк дії депозитного договору. Крім того, судом першої інстанції зауважено, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 простроченої заборгованості за кредитним договором станом на 14 серпня 2015 року та правомірності дій банку щодо списанню коштів за договором вкладу. В частині стягнення суми вкладу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було належним чином підтверджено факт внесення ним 5 585 020,00 грн. як депозитного вкладу, тому саме така сума стягнута з відповідача на користь позивача.
Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 5 585 020,00 грн пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги, 149 188,89 грн - 3% річних, 680 255,44 грн втрат від інфляції, а всього 6 414 464,33 грн.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір в розмірі 64 144,64 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені мотивоване тим, що відповідач не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення, проте нарахування такої пені слід проводити з документально підтвердженої суми вкладу 5 585 020,00 грн та з 31 травня 2016 року в межах одного року, що передувало зверненню до суду з цим позовом, врахувавши при цьому положення частини третьої статті 551 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 24 червня 2015 року по 21 квітня 2017 року скасовано, позовні вимоги в цій частині задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 1 338 147,21 грн процентів на банківський вклад.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року в частині стягнення судових витрат з АТ КБ "ПриватБанк" змінено.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1 122, 40 грн.
В іншій частині рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року залишено без змін.
Додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року в частині стягнення пені в розмірі 3 % вартості послуги змінено, зменшено суму, визначену судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020,00 грн до 40 212,14 грн.
Додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року в частині стягнення судових витрат з АТ КБ "ПриватБанк" скасовано.
В іншій частині додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року залишено без змін.
Компенсовано АТ КБ "ПриватБанк" в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4 207,20 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо розірвання договору вкладу та стягнення з відповідача на користь позивача самого вкладу в розмірі 5 585 020,00 грн. Водночас апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача процентів, нарахованих на вклад за період з 24 травня 2016 року до 21 квітня 2017 року через відсутність доказів на підтвердження розміру процентної ставки, яка діяла у цей період, та зауважив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають проценти за договором за згаданий період в розмірі 1 338 147,21 грн.
Разом з цим, апеляційним судом було змінено додаткове рішення в частині стягнення пені в розмірі 3% вартості послуги та взято до уваги власний розрахунок, наведений у рішенні, відповідно до якого до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 3% вартості послуг за кожен день прострочення за період з 26 серпня 2015 року до 21 квітня 2017 року в сумі 40 212,14 грн.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих за порушення відповідачем зобов`язань за договором вкладу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2018 року АТ КБ "Приватбанк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не надали належної оцінки протоколу переговорів від 26 квітня 2013 року, згідно з яким сторони погодили внесення позивачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 червня 2008 року № K4VIGE0000005 платежу в розмірі 5 585 020,00 грн, що й стало підставою для внесення змін до умов кредитного договору. Після сплати позичальником 20 травня 2013 року такої суми, між сторонами було укладено додаткову угоду № 3, за умовами якої був погоджений графік платежів на суму 27 916 600,00 грн: платіж в розмірі 5 585 018,37 грн повинен був бути внесений до 31 травня 2014 року, платежі у такому ж розмірі повинні були бути внесені до 31 травня 2015 року, до 31 травня 2016 року, до 31 травня 2017 року. До 31 травня 2018 року позичальник повинен був перерахувати грошові кошти в розмірі 5 678 788,61 грн. Оскільки позичальник ОСОБА_1 порушив умови додаткової угоди № 3 та своєчасно не перерахував до 31 травня 2014 року платіж в розмірі 5 585 018,37 грн, з його депозитного рахунку було списано необхідну суму заборгованості, як передбачено пунктом 12 договору вкладу.
Крім того, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції розірвав оспорюваний договір, який вже був розірваний відповідно до листа ПАТ КБ "ПриватБанк" від 14 серпня 2015 року. Ця обставина має важливе значення при вирішенні позовної вимоги про стягнення 3% річних та інфляційний витрат, передбачених статтею 625 ЦК України.
ПАТ КБ "Приватбанк" звертає увагу касаційного суду на те, що директор філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_3, укладаючи з ОСОБА_1 від імені банку додаткову угоду № 3, не мав повноважень на укладення будь-яких кредитних договорів (угод) та додаткових договорів (угод) до кредитних договорів (угод), як наслідок додаткова угода № 3 від 20 травня 2013 року є недійсною.
Також у касаційній скарзі містяться доводи про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення фактично змінив своє рішення від 05 липня 2018 року, а саме в частині якій раніше відмовив - змінив, задовольнивши додатково на суму 6 414 464,33 грн.
Щодо стягнення пені в розмірі 3% вартості послуги згідно з Законом України "Про захист прав споживачів", заявник зазначає, що суд першої інстанції помилково не прийняв заяву про застосування позовної давності, оскільки в частині вимог щодо стягнення пені в період з 26 травня 2015 року до 30 травня 2016 року відмовлено за необґрунтованістю. Проте це жодним чином не змінює та не виключає, що позивач дізнався про порушення свого права 31 серпня 2015 року. Апеляційний суд стягнув з відповідача на користь позивача пеню за період з 25 серпня 2015 року, в той час як позивач просив з 26 серпня 2015 року до 21 квітня 2017 року, тобто за 606 днів.
На думку заявника, незрозумілими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, адже сам позивач зазначав, що він не звертався до відповідача з вимогою про розірвання договору та повернення коштів за договором банківського вкладу. Суд першої інстанції зазначав, що позивач звернувся з заявою про повернення вкладу 26 травня 2016 року, тому нарахування проводив з 31 травня 2016 року, а розірвано договір лише основним рішенням від 05 липня 2018 року.
Заявник у касаційній скарзі наголошує, що неправильними є висновки судів в частині розподілу судових витрат.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, передбаченої статтею 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та постанову апеляційної інстанцій в частині зміни додаткового рішення суду першої інстанції щодо зменшення суми пені в розмірі 3% вартості послуги, визначеної судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020,00 грн до 40 212,14 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь пеню в розмірі 3% вартості послуги, згідно зі статтею 10 Закону України "Про захист прав споживачів" в сумі 24 327 516,27 грн.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно застосував до вимог про стягнення пені положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшив розмір пені. Заявник у касаційній скарзі наводить власний розрахунок пені в розмірі 3% за кожен день прострочення відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", який становить 24 327 516,27 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У березні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому, вважає її необґрунтованою, безпідставною, доводи, якої ґрунтуються на особистому тлумаченні норм права, які не узгоджуються з чинним законодавством України.
У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду пояснення по справі, у яких підтримав доводи своєї касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу направлено на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року справа повернута на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року, додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, і касаційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений договір про заощадження № SАMDN25000735289172 вклад "Депозит Плюс на 12 міс.", відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банку грошові кошти у розмірі 5 585 020,00 грн для розміщення їх на депозитному рахунку на строк 366 днів до 20 травня 2014 року включно з нарахуванням 17 % річних на суму вкладу.
20 травня 2013 року на виконання умов договору позивачем було внесено кошти на рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 5 585 020,00 грн, що підтверджується квитанцією № 408212437.
Також, 20 травня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду до цього договору, відповідно до умов якої банк збільшив процентну ставку по вкладу на 2 % річних.
В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду до цього договору про зміну процентної ставки, відповідно до якого термін вкладу за депозитним договором продовжується на 366 днів з 20 травня 2014 року до 20 травня 2015 року включно, процентна ставка за вкладом на новий термін становить 20 % річних.
Відповідно до договору від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172 вклад "Депозит Плюс на 12 міс" між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", який роздрукований 24 червня 2015 року, залишок на вкладі на 24 червня 2015 року становив 6 012 193,69 грн, вклад на 366 днів до 23 травня 2016 року включно, на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 23 % річних.
Відповідно до пункту 6 договору вкладу, якщо по закінченню строку вкладу клієнтом не заявлено бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк, вказаний у розділі "Дані по вкладу". Строк вкладу продовжується неодноразово без явки до банку.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 у день закінчення строку вкладу не заявляв банку про свій намір повернути вклад, а відтак договір був неодноразово продовжено.
Відповідно до виписок по рахункам № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 на зараховані кошти по договору № SАMDN25000735289172 у розмірі 5 585 020,01 грн, здійснювалась нарахування та виплата процентів, останній раз 24 серпня 2015 року.
Разом з цим судами встановлено, що 04 червня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № К4VIGE0000005, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 1 980 000,00 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагородою за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2% щомісячно від суми наданого кредиту в період сплати відсотків, суми відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору. Кінцевий термін повернення до 03 червня 2008 року.
03 червня 2008 року та 16 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено додаткові угоди №1 і №2 до кредитного договору №К4VIGE0000005 від 04 червня 2007 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005 - 27 134 264, 21 грн; стягнуто солідарно з ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005- 200 грн.
20 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005, згідно з якою визначена сума кредиту - 27 916 600,00 грн, графік погашення (дата платежу): 31 травня 2014 року - 5 585 018,37 грн; 31 травня 2015 року - 5 585 018,37 грн; 31 травня 2016 року - 5 585 018,37 грн; 31 травня 2017 року - 5 585 018,37 грн; 31 травня 2018 року - 5 678 788,61 грн.
20 травня 2013 року в забезпечення виконання зобов`язань позичальника, що випливають з кредитного договору від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005, додаткової угоди № 1 від 03 червня 2008 року, додаткової угоди № 2 від 16 лютого 2009 року та додаткової угоди № 3 від 17 травня 2013 року було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки земельної ділянки від 04 червня 2007 року.
20 травня 2013 року ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К4VIGE0000005 згідно з додатковою угодою від 20 травня 2013 року № 3, було внесено кошти у розмірі 5 585 020,00 грн, що підтверджується копією квитанції.
Листом від 14 серпня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_1, що станом на 14 серпня 2015 року у нього наявна прострочена заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року №К4VIGE0000005 у розмірі 5 583 968,91 грн, тому відповідно до пункту 17 договору про заощадження від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172 він буде розірваний 26 серпня 2015 року, а грошові кошти будуть направлені на врегулювання простроченої заборгованості.
26 серпня 2015 року грошові кошти у розмірі 5 583 969,00 грн були списані ПАТ КБ "ПриватБанк" з суми вкладу за договором банківського вкладу на погашення простроченої заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року №К4VIGE0000005.
Відповідно до повідомлення від 26 травня 2016 року ОСОБА_1 повідомив ПАТ КБ "ПриватБанк" про небажання продовжувати строк дії договору від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172 та просив перерахувати 5 858 020,00 грн з вкладу в рахунок погашення третього платежу згідно додаткової угоди від 20 травня 2013 року № 3 до кредитного договору від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005.
ПАТ КБ "ПриватБанк" листом від 12 липня 2016 року повідомив позивача про неможливість повернення коштів у зв`язку з розірванням договору депозиту та направленням 26 серпня 2015 року коштів на погашення заборгованості за кредитним договором.
Також, листом від 03 січня 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" повідомлено ОСОБА_1, що станом на 03 січня 2017 року у нього наявна прострочена заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року №К4VIGE0000005 у розмірі 5 583 425,95 грн, тому відповідно до пункту 17 договору про заощадження № SАMDN25000735289172 від 20 травня 2013 року він буде розірваний 17 січня 2017 року, а грошові кошти будуть направлені на врегулювання простроченої заборгованості.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором № К4VIGE0000005 станом на 28 лютого 2018 року, залишок простроченої заборгованості за кредитом становить 16 662 459,78 грн, загальний залишок заборгованості за процентами за користування кредитом становить 37 506 569,34 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.
За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.