ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 161/2205/17
провадження № 61-20930cв18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Гринь О. М., та постанову апеляційного суду Волинської області від 22 серпня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Киці С. І., та за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Русинчука М. М., Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначила, що з 20 грудня 1980 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2014 року.
6 липня 1988 року ОСОБА_2 на сім`ю у складі дружини ОСОБА_1, дочки ОСОБА_3 і сина ОСОБА_4 виданий ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_1 . З третього кварталу 1987 року до першого кварталу 1992 року включно вони щоквартально за спільні кошти сплачували пайові внески за квартиру, виплативши їх повністю.
Позивач вказує, що ОСОБА_2 у зазначеній квартирі не проживає з 2011 року, проте у вересні 2014 року оформив право власності на себе, про що внесені відповідні відомості до Державного реєстру ревучих прав на нерухоме майно.
Вважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки квартира набута ними у шлюбі, пайові внески вони сплачували за рахунок спільних коштів, тому ця квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
На підставі викладеного, остаточно уточнивши позовні вимоги у листопаді 2017 року, ОСОБА_1 просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя і у порядку її поділу визнати за нею право власності на 1/2 частку даної квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов в частині визнання спірної квартири спільною сумісною власністю сторін, суд першої інстанції виходив з того, що па йові внески за неї виплачені сторонами у шлюбі за рахунок спільних коштів.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири, суд дійшов висновку про її передчасність, так як реєстрація за позивачем права приватної власності на квартиру не оспорена і не скасована.
Доводи відповідача про пропуск ОСОБА_1 встановленого законодавством строку звернення до суду за захистом порушеного права суд відхилив, зазначивши, що його перебіг розпочався від дня, коли вона дізналася про реєстрацію ОСОБА_2 права приватної власності на квартиру.
Не погодившись із таким рішенням в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частку квартири, у листопаді 2017 року ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року в частині відмови у визнанні за позивачем права власності на 1/2 частку квартири скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовну вимогу про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що частки подружжя у спільному майні є рівними, тому реєстрація відповідачем права приватної власності на спірну квартиру не перешкоджає вирішенню позову в частині визнання права на частку у цій квартирі за позивачем.
У іншій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року суд апеляційної інстанції не переглядав.
У квітні 2018 року, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині визнання квартири спільним сумісним майном, це рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2
Постановою апеляційного суду Волинської області від 22 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року в частині визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що пайові внески ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сплачували у шлюбі за рахунок спільних коштів, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.
Також суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо початку перебігу позовної давності у цій справі з моменту реєстрації ОСОБА_2 права приватної власності на квартиру - 17 вересня 2014 року, тому відхилив доводи відповідача про сплив позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив постанову апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що ОСОБА_1 пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду за захистом порушеного права, так як ордер на вселення на його ім`я виданий у 1988 році, пайові внески сплачені у 1992 році, тобто спір про право власності існував і раніше, проте жодних дій щодо поділу квартири позивач не вчиняла.
Вважає помилковими висновки апеляційного суду щодо реєстрації права власності на квартиру у вересні 2017 року, так як жодних реєстраційних дій в 2017 році він не здійснював.
Вказує, що набув право приватної власності на квартиру з дотриманням вимог законодавства, незаконність державної реєстрації такого права не встановлена, тому немає правових підстав для примусового позбавлення його цього права шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири.
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року про визнання спірної квартири об`єктом спільної сумісної власності сторін і постанову апеляційного суду Волинської області від 22 серпня 2018 року про залишення рішення суду першої інстанції у цій частині без змін скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у позові.
Заявник зазначає, що набув право власності на квартиру на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області і технічного паспорта на квартиру, виготовленого Комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", проте зазначених осіб до участі у справі як відповідачів не залучено.
На думку заявника, суд першої інстанції 21 листопада 2017 року повинен був відкласти розгляд справи, так як він і його представник не прибули у судове засідання у зв`язку з неналежним повідомленням про місце, дату і час судового розгляду.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року і постанову апеляційного суду Волинської області від 22 серпня 2018 року, у якому послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що порушення її права пов`язане із реєстрацією відповідачем у вересні 2014 року права власності на квартиру, тому, подаючи позов у лютому 2017 року, вона строк звернення до суду за захистом не пропустила.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 3 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року і ухвалою цього суду від 25 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 22 серпня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу за касаційними скаргами ОСОБА_2 призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанції фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 20 грудня 1980 року перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2014 року.
6 липня 1988 року виконавчим комітетом Луцької міської ради народних депутатів ОСОБА_2 із сім`єю у складі дружини ОСОБА_1, дочки ОСОБА_3 і сина ОСОБА_4 видано ордер № 57 на право зайняття квартири АДРЕСА_1 .
З довідки Луцької кооперативної житлово-експлуатаційної контори № 8 ЖБК від 3 лютого 2017 року № 3/1 суди встановили, що ОСОБА_2 є членом кооперативу АДРЕСА_2 . Перший пайовий внесок сплачений в об`єднаний кооператив до заселення у будинок в сумі 3 300 карбованців. Заборгованості з оплати пайових внесків немає. Залишок сплачено в першому кварталі 1992 року в повному обсязі.
Також суди встановили, що на день розірвання шлюбу право власності на квартиру АДРЕСА_1 сторони не оформили і відповідні відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстрували.
17 вересня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на зазначену квартиру; підставою реєстрації вказано свідоцтво про право власності від 17 вересня 2014 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (стаття 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційних скарг).