ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 697/60/17
провадження № 61-36570св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2018 року, ухвалене у складі судді Льон О. М., та постанову апеляційного суду Черкаської області від 3 квітня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Сіренка Ю. В., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 18 вересня 1982 року вона перебувала з ОСОБА_6 у шлюбі, який рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 грудня 2014 року розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ).
За час шлюбу за спільні кошти вони 23 квітня 1997 року придбали нежитлове приміщення - бар " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташоване на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 помер.
В установлений законом строк вона подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, однак їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на це нерухоме майно.
Крім того, з матеріалів спадкової справи вона дізналась, що спадкоємцями першої черги після ОСОБА_6 є: його дружина - ОСОБА_2, неповнолітня дочка ОСОБА_3 та їх спільні діти - ОСОБА_5 і ОСОБА_4, а також те, що ОСОБА_2 11 листопада 2016 року направила до Канівської державної нотаріальної контори заперечення щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину.
З урахуванням уточнених у червні 2017 року позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати нежитлове приміщення бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташоване на АДРЕСА_1, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та визнано за нею право власності на Ѕ його частку.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2018 року позов задоволено.
Визнано нежитлове приміщення бару " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", розташоване на АДРЕСА_1, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ його частку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з 1982 року до 2014 рік перебували у шлюбі, у якому 23 квітня 1997 року придбали нежитлове приміщення бару, дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення і, як наслідок, визнав нежитлове приміщення бару спільною сумісною власністю подружжя та здійснив його поділ, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 його частку.
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 3 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2018 року без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 3 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної
інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Зокрема, заявник зазначала, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам і показам свідків, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.
Так, суди залишили поза увагою покази свідків, допитаних за клопотанням відповідача, та пояснення ОСОБА_6 при розгляді справи про розірвання шлюбу з позивачем про те, що починаючи з 1992 року і до розлучення з позивачем, сторони не вели спільне господарство, не підтримували сімейно-шлюбні відносини і фактично проживали за різними адресами, а, відтак, на думку заявника, висновки судів про визнання спірного майна спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є помилковим. Вважає, що сам факт придбання спірного нежитлового приміщення за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у шлюбу не є беззаперечною підставою для визнання цього майно спільною сумісною власністю подружжя.
Також посилалась на залишення поза увагою судів того факту, що позивач згоди на придбання ОСОБА_6 бару "ІНФОРМАЦІЯ_3" не надавала, що спростовує використання даного нежитлового приміщення в інтересах сім`ї і підтверджує його використання виключно в підприємницькій діяльності ОСОБА_6 .
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 18 вересня 1982 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
У цьому шлюбі у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 22 лютого 1983 року та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 5 листопада 1987 року.
З договору купівлі-продажу комунального майна від 23 квітня 1997 року, посвідченого Канівською міською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого у реєстрі за № 1-969, суди встановили, що ОСОБА_6 купив державне майно підприємства, що віднесене до комунальної власності м. Канева, - бар "ІНФОРМАЦІЯ_3", розташований на АДРЕСА_1 .
Згідно з висновком про визначення вартості нежитлового приміщення бару "ІНФОРМАЦІЯ_3", розташованого на другому поверсі триповерхової будівлі на АДРЕСА_1, суди також встановили, що на листопад 2016 року вартість вказаного приміщення складала 1 896 800 грн.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 грудня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано; з 3 березня 2015 року ОСОБА_6 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .
ОСОБА_6 є батьком неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4, виданого 24 грудня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану м. Каніва Канівського міськрайонного управління юстиції у Черкаської області.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 помер.
Зі спадкової справи суди встановили, що після ОСОБА_6 спадщину за законом прийняли ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Постановою Канівської державної нотаріальної контори від 26 листопада 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Частиною третьою статті 5 ЦК України передбачено, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на час набуття спірного нежитлового приміщення діяли норми Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року (далі - ЦК Української РСР), який втратив чинність 1 січня 2004 року, та Кодекс про шлюб та сім`ї України (далі - КпШС України), який втратив чинність 27 липня 2010 року, тому правильно застосовували їх положення при вирішенні справи.