Постанова
Іменем України
25 червня 2020 року
м. Київ
справа № 520/14/19
провадження № 61-23199св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Національної поліції в Одеській області,
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 травня 2019 року у складі судді
Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада
2019 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М.,
Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Київського районного суду міста Одеси з відповідними скаргами на бездіяльність слідчого СВ Київського ВП у місті Одеси ГУНП в Одеській області і ухвалами слідчих суддів Київського районного суду міста Одеси його скарги задоволені, визнавалась бездіяльність слідчого незаконною, слідчого зобов`язано вчинити певні дії у кримінальному провадженні № 12015160480007326 від 27 грудня
2015 року відкритому за ознаками статті 384 КК України (завідомо неправдиве показання).
Станом на 2019 рік досудове розслідування триває 37 місяців, рішення по справі упродовж розумних строків не прийнято, факт скоєння злочину доведено та підтверджено матеріалами справи, особу, яка скоїла кримінальне правопорушення, до відповідальності не притягнуто, шкоду завдану злочином не відшкодовано, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі-ЄРДР) не надано, жодної процесуальної дії за його участю не проведено.
Посилаючись на те, що бездіяльністю СВ Київського ВП у місті Одеси ГУНП в Одеській області позивачу спричинена моральна шкода, яку він оцінює у розмірі 500 000,00 грн, ОСОБА_1 просив задовольнити його вимоги на підставі статей 23, 1167, 1174 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 22 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги про стягнення в безспірному порядку з рахунків Головного управління національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн не підлягають задоволенню, оскільки така шкода може відшкодуватись не за рахунок коштів Головного управління національної поліції в Одеській області, а за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 травня 2019 року змінено в його мотивувальній частині та залишено без змін в його резолютивній частині.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині, апеляційний суд вказав про те, що висновок місцевого суду про те, що завдана позивачам шкода має бути відшкодована не органами ГУНП в Одеській області, а за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України є неправильним, оскільки окремі юридичні особи, в тому числі, ГУНП в Одеській області, самостійно несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями, є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та шкода, у разі дійсного його заподіяння, повинна відшкодовуватись з рахунків таких органів, тобто за рахунок бюджетів, передбачених для вказаних органів, а останні зобов`язані вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідних асигнувань, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01 серпня 2018 року у справа № 520/4116/16 (провадження № 61-3767св18).
Погоджуючись з висновком місцевого суду про відмову у позові, апеляційний суд вказав, що сам факт визнання бездіяльності слідчого та зобов`язання ухвалами суду зобов`язати його розглянути клопотання, заяви ОСОБА_1 у кримінальному провадженні не свідчить про протиправність дій посадових осіб ГУНП в Одеській області та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені. Лише незгода позивача з прийнятими працівниками ГУНП в Одеській області процесуальними рішеннями і діями, які ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року по справі № 199/1478/17.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
23 грудня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн моральної шкоди.
Касаційна скарга мотивована тим, що бездіяльністю та незаконними рішеннями посадових осіб ГУНП в Одеській області, відвертим ігноруванням проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню, не проведення процесуальних дій, не захисту та не поновленню порушених прав від скоєного кримінального правопорушення, заявнику завдано моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 500 000,00 грн. Заявник має право на таке відшкодування в розумінні статті 56 Конституції України, частини другої статті 23, статті 1174 ЦК України. Заявник посилається на правові позиції Верховного Суду України, зроблені в постановах від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та від 25 травня
2016 року у справі № 6-440цс16.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Київського районного суду міста Одеси.
28 січня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.