Постанова
Іменем України
25 червня 2020 року
м. Київ
справа № 206/6312/15-ц
провадження № 61-5493св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
третя особа - ОСОБА_2,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання недійсною третейської угоди,викладеної у вигляді третейського застереження, який у подальшому неодноразово уточнював.
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договору кредиту залишено без розгляду у зв`язку з поданням представником позивача клопотання про залишення позовної заяви в цій частині без розгляду.
Позовна заява в частині визнання недійсною третейської угоди, викладеної у вигляді третейського застереження, мотивована тим, що 11 червня 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 уклали договір кредиту №095045, який є договором споживчого кредитування. Відповідно до пункту 1.1 договору кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 19 000,00 доларів США зі сплатою 13,00 % річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з пунктом 6.2 договору кредиту у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України "Про третейські суди", домовились про те, що спір розглядається одноособово суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків Мороз О. О. У випадку неможливості розгляду спору зазначеним третейським суддею, спір розглядається третейським суддею Ярошовцем В. М. або ОСОБА_3 у порядку черговості, зазначеному у цьому пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними суддями, суддя призначається Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Позивач стверджував, що зазначений договір кредиту є договором споживчого кредитування, а згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди", розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не належить до компетенції третейських судів.
У зв`язку з викладеним, після уточнення востаннє в травні 2016 року позовних вимог, просив визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у пункті 6.2 договору кредиту від 11 червня 2006 року №095045, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у пункті 6.2 договору кредиту № 095045, укладеного 11 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 . Вирішено питання судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що третейська угода, укладена у вигляді третейського застереження в пункті 6.2 спірного договору кредиту, не відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про третейські суди", оскільки не містить істотних умов та предмету спору, а також не містить регламенту Постійно діючого Третейського суду при асоціації Українських банків, який мав би бути невід`ємною частиною третейської угоди. Зокрема, оспорюваною третейською угодою визначено, що на розгляд третейського суду передається спір, який виникає не з умов договору, а утворюється в результаті проведення переговорів уповноважених сторін з невизначеного кола питань, тобто третейська угода не врегульовує питання передачі всіх спорів по кредитному договору до третейського суду. Крім того, у рішенні зазначено, що позивач не мав і не має бажання та вільного волевиявлення щодо розгляду будь-яких спорів у третейських судах, оскільки довіряє тільки рішенням компетентного суду. Як на правову підставу для визнання недійсною третейської угоди суд першої інстанції послався на частину першу статті 215 та частину першу статті 203 ЦК України, згідно з положеннями яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди не уповноважені розглядати справи щодо споживчих кредитів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд розглядав справу неодноразово.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне третейське застереження було укладено до набрання чинності Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VІ "Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам", а підстав для застосування зворотної дії в часі норм цього Закону немає, посилання на пункт 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" як на підставу для визнання недійсною спірної третейської угоди у вигляді третейського застереження в укладеному між сторонами справи кредитному договорі є помилковим. Правовідносини, які виникли між банком та ОСОБА_1 11 червня 2008 року, врегульовані Законом України "Про захист споживачів", і третейське застереження у договорі не суперечило вимогам пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" на час його укладання, тобто домовленість сторін у кредитному договорі про звернення за вирішенням спорів до третейського суду жодним чином не порушувало права позивача. У зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог ОСОБА_1 заява про застосування строків позовної давності подана банком 14 січня 2016 року не вирішується.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що, оскільки предметом кредитного договору є споживче кредування, третейський суд не має повноважень на розгляд такої справи. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.У даному випадку прийняття Законом України від 03 лютого 2011 року № 298З-VI "Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам" якраз і є пом`якшенням відповідальності позичальників, оскільки у випадку звернення банку до третейського суду значно порушуються права позичальника, у тому числі як споживача, тому що банк на власний розсуд обрав суд та суддю, що вже викликає сумніви щодо законного та всебічного розгляду справи, до того ж вказаний у договорі суд знаходиться у м. Києві, апозичальник проживає у м. Дніпрі, що також обмежує можливості позичальника до доступу у випадку розгляду справи у зазначеному третейському суді.
(2) Позиція відповідача
У відзиві на касаційну скаргу АТ "Уксоцбанк" зазначає, що спірне третейське застереження було укладено до набрання чинності Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VІ "Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам", а підстав для застосування зворотної дії в часі норм цього Закону немає, посилання на пункт 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" як на підставу для визнання недійсною спірної третейської угоди у вигляді третейського застереження в укладеному між сторонами справи кредитному договорі є помилковим. Правовідносини, які виникли між банком та ОСОБА_1 11 червня 2008 року, врегульовані Законом України "Про захист споживачів", і третейське застереження у договорі не суперечило вимогам пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" на час його укладання, тобто домовленість сторін у кредитному договорі про звернення за вирішенням спорів до третейського суду жодним чином не порушувало права позивача. Крім того, позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.