Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 309/1158/18
провадження № 61-3563св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Рокосівська сільська рада Хустського району Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Мацунича М. В., Готри Т. Ю., від 21 січня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом
до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Рокосівська сільська рада Хустського району Закарпатської області, про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 11 жовтня 2017 року, укладеного між нею та її матір`ю - ОСОБА_6 . Вказувала, що у зазначеному будинку проживає її сестра ОСОБА_3 зі своїм чоловіком ОСОБА_4, які перешкоджають їй та її сім`ї у праві користування будинком, постійно вчиняють безпідставні сварки через зловживання спиртними напоями, запрошують своїх друзів. Зазначала, що її дочка ОСОБА_7,
2005 року народження, є інвалідом та потребує належних умов проживання.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд усунути їй перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із вказаного будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області, у складі судді Лук`янової О. В., від 01 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні будинком
АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є власником будинку, а оскільки відповідачі не є членами її сім`ї, тому вони підлягають виселенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 проживала із народження у спірному будинку, побудованому їхніми батьками. ОСОБА_4 був вселений до спірного будинку та зареєстрований у ньому з 1987 року як чоловік відповідача за згодою її батьків як попередніх власників. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 отримала будинок у власність на підставі договору дарування від своєї матері ОСОБА_6 і знала про те, що у будинку проживає її сестра ОСОБА_3 із своїм чоловіком ОСОБА_4, отже могла усвідомлювати наявність такого обмеження нерухомого майна, оскільки у відповідачів іншого житла для проживання немає. Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачами правил співжиття.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а також вказуючи на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, яке виявляє неповагу до права власності та неповагу до особливих потреб інвалідів, тому вважає за доцільне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 369/9908/15-ц. Відповідачі не надали доказів на підтвердження надання згоди попередніми власниками на проживання у спірному будинку. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_4 не звертався до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. На думку заявника, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що підставою позову був не факт переходу права власності, а необхідність збільшення площі для проживання дочки позивача, яка є інвалідом, а також факт порушення правил співжиття відповідачами.
Відзивів на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 жовтня 2017 року між ОСОБА_6 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) було укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 82,8 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Ляшко В. О., зареєстрований в реєстрі за № 2302.
У будинку АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1, її чоловік
ОСОБА_7 , їхні діти: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є інвалідом дитинства, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, та її мати -
ОСОБА_6 .
Встановлено, що у вищезазначеному будинку із народження зі своїми батьками проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Остання під час проживанняу цьому будинку вийшла заміж. За згодою батька і матері, яким належав будинок, до нього був вселений і чоловік ОСОБА_3 -
ОСОБА_4 , зареєстровано його місце проживання з 1987 року.
Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у літній кухні житлового будинку АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 109 Житлового кодексу УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
У статті 114 Житлового кодексу УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.
Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.
Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 405 Цивільного кодексу України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.