Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 201/2209/18
провадження № 61-3905св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_4 і ОСОБА_5,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Соборна районна у місті Дніпрі рада, орган опіки та піклування Соборної районної у місті Дніпрі ради, відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська, у складі судді Федорищева С. С., від 24 вересня
2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., від 29 січня
2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_4 і ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Соборна районна у місті Дніпрі рада, орган опіки та піклування Соборної районної у місті Дніпрі ради, відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20 квітня 1996 року на підставі договору купівлі-продажу вона придбала квартиру АДРЕСА_1 . У лютому 2015 року їй стало відомо, що 03 лютого 2015 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М., її квартиру було відчужено ОСОБА_6 та зареєстровано за останнім право власності на вказану квартиру. Вказувала, що під час укладення зазначеного договору купівлі-продажу були використані підроблений договір купівлі-продажу від 20 квітня 1996 року та копія підробленого паспорту на її ім`я з фотографією іншої, невідомої особи, що було встановлено та підтверджено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2016 року у справі № 201/5249/15-ц. Договір щодо відчуження вказаної квартири був підписаний не нею, а іншою, невідомою особою. 11 лютого 2015 року згідно договору купівлі-продажу право власності на спірну квартиру перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_2 . Зазначала, що після ухвалення рішення суду у справі № 201/5249/15-ц вона звернулась до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2017 року у справі № 201/11108/16-ц її позов задоволено, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, вважала, що ОСОБА_2 придбала спірну квартиру без достатніх правових підстав. Зазначала, що під час фактичного володіння квартирою ОСОБА_2 зареєструвалась в ній, а також зареєструвала свою невістку - ОСОБА_3 та її малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Відповідачі не бажають виселятись добровільно та зніматись з реєстраційного обліку, чим чинять їй перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні власністю.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ; усунути їй перешкоди у користуванні зазначеною квартирою шляхом примусового виселення відповідачів з неї.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою
АДРЕСА_1 , ОСОБА_7,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користування її нежитловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення з неї та зняття з реєстрації: ОСОБА_2,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 без законних правових підстав, що було встановлено рішеннями суду, які набрали законної сили. Крім того, суд встановив, що за час, поки
ОСОБА_2 була володіючим власником спірної квартири, нею було зареєстровано у ній проживання своєї сім`ї, а саме: ОСОБА_3 та її малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Відповідачі відмовились виселятись добровільно та зніматись з реєстраційного обліку, чим чинять позивачу перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні власністю. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру без законних підстав, а відповідно втратила право користування та володіння нею, а разом з нею втратили право користування спірним житловим приміщенням всі члени її сім`ї.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачі втратили право користування житлом, оскільки вони не є його власниками, оскільки ОСОБА_2 придбала спірну квартиру без законних правових підстав, тому відповідно до положень статей 391, 405 ЦК України позивач, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, оскільки відповідачі добровільно відмовились звільнити квартиру та знятись з реєстраційного обліку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, вказуючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник вказує, що суди попередніх інстанції помилково не застосували частину другу статті 109 ЖК УРСР, відповідно до якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення.
Відзивів на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 квітня 1996 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала квартиру
АДРЕСА_1 .
03 лютого 2015 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М., зазначену квартиру було відчужено ОСОБА_6 та зареєстровано за останнім право власності на неї.
11 лютого 2015 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк О. А., право власності на спірну квартиру перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_2 .
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня
2016 року у справі № 201/5249/15-ц рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 02 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відхилено. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2016 року залишено без змін.
Під час розгляду справи № 201/5249/15-ц встановлено, що спірний договір купівлі-продажу від 03 лютого 2015 року укладено за відсутності волевиявлення власника спірного нерухомого майна ( ОСОБА_1 ).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2017 року у справі № 201/11108/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано із володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року залишено без змін.
При розгляді справи № 201/11108/16-ц суди встановили, що у
ОСОБА_1 , як власника квартири, була відсутня воля на передачуквартири АДРЕСА_1 іншій особі, що вказує на наявність підстав для витребування вказаного майна від добросовісного набувача. Спірна квартира вибула з володіння її власника без належної правової підстави.
Згідно відповіді департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 27 березня 2018 року № 5/5-32 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 - з 01 жовтня 2015 року, ОСОБА_3 -
з 09 жовтня 2015 року, ОСОБА_4 - з 09 жовтня 2015 року,
ОСОБА_5 - з 09 жовтня 2015 року.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.