ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2020 року
м. Київ
справа № 817/1482/16
адміністративне провадження № К/9901/36347/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду у складі судді Сала А.Б. від 19 січня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бучик А.Ю., суддів Майора Г.І., Шевчук С.М. від 27 березня 2017 року у справі за позовом Дубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2016 року Дубенська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - позивач, Інспекція) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просила стягнути суму податкового боргу по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 7288,41 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по податку на доходи фізичних осіб, яка виникла внаслідок самостійно задекларованих та узгоджених сум грошових зобов`язань, з урахуванням пені.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2017 року, позов задоволено; стягнено з ОСОБА_1 податковий борг в сумі 7288,41 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що сума податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, самостійно задекларована відповідачем у 2015 році, є узгодженою та набула статусу податкового боргу, який не сплачений та обліковується за ОСОБА_1, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення податкового боргу, оскільки уточнююча податкова декларація про майновий стан і доходи за 2012 рік, в якій задекларована відповідна сума податкового зобов`язання, була подана нею під впливом працівників контролюючого органу і сплата такої суми є неможливою внаслідок незадовільного матеріального стану ОСОБА_1 . Також зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача у порядку письмового провадження, у той час як повістка про виклик до суду була отримана позивачем лише у день слухання справи.
Інспекція у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 грудня 2015 року ОСОБА_1 подала до Інспекції уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2012 рік, згідно розділу VI якої сума податку на доходи збільшилась на 7074,42 грн. (уточнена сума податкового зобов`язання 7519,87 грн.); також платником самостійно визначено суму штрафу у зв`язку із виправленням помилки у розмірі 212,23 грн. Уточнююча декларація прийнята контролюючим органом за вх. №1500005267 від 22 грудня 2015 року.
Відповідачем самостійно сплачено 445,45 грн., що підтверджується квитанцією від 29 липня 2015 року №5 та не заперечувалось сторонами.
На підставі пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ОСОБА_1 нараховано також пеню у сумі 1,76 грн.
Таким чином сума заборгованості відповідача по податку на доходи фізичних осіб склала 7288,41 грн.
17 лютого 2016 року Інспекцією надіслано відповідачу податкову вимогу від 11 лютого 2016 року №261-23 на суму 7288,41 грн., яка отримана останньою 20 лютого 2016 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
За наведених підстав та у зв`язку із несплатою відповідачем таких грошових зобов`язань по податку на доходи фізичних осіб та пені у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність законних підстав для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.