ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2020 року
м. Київ
справа № 240/391/19
провадження № К/9901/24062/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Стародуба О.П., Рибачука А.І.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Приватного вищого навчального закладу товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж"
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 (суддя Черноліхов С.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019 (головуючий суддя Драчук Т.О., судді Полотнянко Ю.П., Ватаманюк Р.В.)
у справі № 240/391/19
за позовом Приватного вищого навчального закладу товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж"
до Управління Держпраці у Житомирській області
про визнання протиправною та скасування постанови.
І. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2019 року Приватний вищий навчальний заклад товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Житомирській області, в якій просив суд визнати протиправною і скасувати постанову від 08.01.2019 №ЖИ7/ЖТ4434/28/АВ/П/ПТ/ТД/ФС про накладення штрафу у розміру 781830 грн.
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №240/391/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019, у задоволенні позові відмовлено у повному обсязі.
3. Приватний вищий навчальний заклад товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" з вищевказаними судовими рішеннями не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі №240/391/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
4. До Верховного Суду від Головного управління Держпраці у Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 18.12.2018 головним державним інспектором управління Держпраці у Житомирській області Гусаківським Ю.М. проведено захід державного контролю у формі інспекційного відвідування щодо додержання вимог законодавства про працю з питань оформлення трудових відносин у Приватному вищому навчальному закладі товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж".
7. За результатами проведеного заходу складено акт інспекційного відвідування від 18.12.2018 №ЖТ4434/28/АВ, яким зафіксовано порушення ч. 3 ст. 24 КЗпПУ в частині фактичного допуску до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, та повідомлення територіального органу ДФС про прийняття їх на роботу. Порушення встановлено відносно таких громадян: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
8. 08.01.2019 на підставі Акта інспекційного відвідування управлінням Держпраці у Житомирській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЖИ7/ЖТ4434/28/АВ/П/ПТ/ТД-ФС на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України у розмірі 781830 грн. на Приватний вищий навчальний заклад товариства сприяння обороні "Коростенський технічний коледж".
9. Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувались тим, що мало місце порушення позивачем вимог ч. 1 та 3 ст. 24 КЗпП України в частині допуску 7 фізичних осіб до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
11. Суди першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях зазначили про те, що укладені позивачем з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт) мають ознаки трудових договорів, оскільки не містять конкретних відомостей про результат виконуваної роботи, про об`єм робіт, які виконавець зобов`язаний виконати, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був саме процес праці, а не її кінцевий результат. На виконавців договорів: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, покладено такі ж функції, що й на працівників, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна Приватного вищого навчального закладу товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" (п. 1.1. договорів). Вищезазначена професія входить до переліку класифікатора професій України. Наявні у матеріалах справи акти здачі-прийняття виконаних робіт не свідчать про досягнення кінцевого матеріального результату кожного місяця, а вказують про систематичне виконання певної однорідної функції на підприємстві та отримання фіксованого доходу.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
12. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим та апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.
Зокрема, скаржник посилається на те, що відсутній факт порушень позивачем трудового законодавства. При цьому, суди попередніх інстанцій не надали оцінки таким фактам:
- підприємство здійснює облаштування об`єктів технічними засобами охорони і укладення позивачем з особами, які працювали до 2016 року охоронниками за трудовими договорами, цивільно-правових договорів на надання послуг з охорони об`єктів позивача пов`язане із намаганням позивача, зважаючи на фінансові труднощі, здійснити перехід на охорону його об`єктів технічними засобами, у зв`язку з чим звільнити за скороченням зазначених працівників;
- факту добровільного укладення з позивачем цивільно-правового договору на охорону об`єктів позивача ОСОБА_4, який він підтвердив у судовому засіданні першої судової інстанції як свідок;
- зазначення в умовах цивільних договорів договорів про нормативно-технічну документацію, вимоги екологічної, пожежної безпеки було спрямовано на недопущення спричинення збитків позивачу внаслідок можливих дій(бездіяльності) у певних обставинах з боку Виконавців, зважаючи на те, що за укладеними між сторонами цивільно-правовими договорами надання послуг(виконання робіт ) здійснювались Виконавцями на території позивача, де працюють люди, знаходяться матеріальні цінності.
13. На думку позивача, судами попередніх інстанцій було надано помилкову оцінку цивільно-правовому договору, укладеному з ОСОБА_1
14. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що цивільно-правові угоди, укладені між позивачем та вказаними фізичними особами містять загальні некоректні відомості про виконувану роботу, в них не зазначено об`єму роботи, яку необхідно виконати, тому постанова про накладення штрафу прийнята відповідачем у відповідності з чинним законодавством.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
16. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
17. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
18. Укладення трудового договору передбачено у ст. 24 КЗпП України.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання ч.3 ст. 24 КЗпП України було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413, якою затверджено Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.