ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О.
на постанову від 21 травня 2020 року
у справі № 800/235/17
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаю окрему думку.
Окремі висновки Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 800/235/17
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України (далі - Мін`юст), про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади» (далі - рішення ВРП від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17), постановила апеляційні скарги ВРП та Мін`юсту задовольнити, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанову Великої Палати Верховного Суду мотивовано, зокрема, тим, що висновок суду попередньої інстанції про те, що Законом України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) було розширено передбачені Конституцією України підстави звільнення судді та їх зміст, а не визначено порядок або умови звільнення, є помилковим.
Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду урахувала, що з липня 2017 року на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа (конституційні провадження, об`єднані в одну справу) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII.
Станом на час розгляду судом першої інстанції спору в цій справі, а також її апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду Конституційний Суд України не визнавав указаних положень Закону № 1682-VII такими, що не відповідають Конституції України, тому наведене судом попередньої інстанції розуміння положень цього Закону наразі не можна визнати обґрунтованим.
Причини незгоди з цими висновками Великої Палати Верховного Суду
Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду, урахувавши, що на розгляді Конституційного Суду України перебувають зазначені конституційні подання, мала б одночасно врахувати деякі висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», яке набуло статусу остаточного 24 лютого 2020 року, стосовно змістовних недоліків та недоліків у застосуванні Закону № 1682-VII:
275. … стверджувана загроза, яку широке коло осіб, до якого застосовувалися передбачені Законом «Про очищення влади» заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці зі спецслужбами тоталітарних режимів.
276. Усталений принцип практики Суду (див. згадане рішення у справі «Адамсон проти Латвії» (Adamsons v. Latvia), параграф 116) та інших документів Ради Європи щодо люстрації (див., наприклад, параграфи 4 і 12 Резолюції ПАРЄ та пункт «с» Керівних принципів ПАРЄ у пунктах 104 і 105) полягає в тому, що люстрація не може застосовуватись для покарання, відплати або помсти. Це також стосується оскаржуваних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади» (див. також у зв`язку з цим пункт 25 остаточного висновку Комісії у пункті 108).
277. Згідно з твердженнями Верховного Суду та доводами Уряду мета Закону «Про очищення влади» полягала у відновленні довіри до державних установ і захисті демократичної форми правління (див. параграфи 92, 245, 246 і 252). Проте цілком можливо, що зазначені цілі могли бути досягнуті шляхом застосування менш суворих заходів, як, наприклад, якщо це можливо, відсторонення заявників від їхніх керівних посад після проведення індивідуальної оцінки та, якщо це можливо, переведення на менш відповідальні посади. Далекосяжний характер застосованих до заявників заходів (див. параграф 208) у поєднанні з доволі гострими формулюваннями, використаними у статті 1 Закону «Про очищення влади» щодо цілей Закону (див. параграф 72), порушують питання про те, що деякі із цих заходів принаймні частково були вмотивовані помстою тим, хто асоціювався з попередньою владою.
278. Якби це було так, тоді передбачені Законом «Про очищення влади» заходи могли вважатися не такими, що переслідували законну мету захисту демократичної форми правління, а такими, що підривали цю форму правління у зв`язку з політизацією державної служби, проблемою, для боротьби з якою цей Закон був нібито розроблений (див. доводи Уряду у параграфі 235).
…
281. Крім того, Венеціанська комісія також застерегла про наслідки застосування Закону «Про очищення влади» до широкого кола осіб для індивідуальних прав, наголосивши в цілому, що такий широкий підхід міг бути невиправданим з огляду на законну ціль, яку прагнули досягти люстраційні заходи, а саме захист демократичної форми правління, а не помсту (див. пункт 33 остаточного висновку Комісії, див. пункт 108).
…
290. Проте Суд зазначає, що навіть у контексті справ, пов`язаних із переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов`язаних зі (стверджуваними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.
291. Навіть у тих справах Суд встановлював порушення різних положень Конвенції, якщо люстраційні заходи були застосовані без достатньої індивідуалізації лише через опосередковану причетність до таких урядів (див. згадані рішення у справах «Адамсонс проти Латвії» (Adamsons v. Latvia), параграф 116, та «Соро проти Естонії» (<…>), параграфи 60-64).
…
294. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (див. параграф 305).
…
296. Як зазначив Суд (див. параграфи 208-211), застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
297. Уряд не зазначив про будь-який розгляд таких підстав під час обговорення Верховною Радою України Закону «Про очищення влади». Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (див. параграфи 72). Конституційний Суд України досі не завершив розгляд питання конституційності Закону «Про очищення влади», а тому Суд не може скористатися його думками з цього приводу (див., для порівняння, наприклад, згадані рішення у справах «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» (Animal Defenders International v. the United Kingdom), параграфи 13-33 і 113-116, та «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), параграфи 110).
298. Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо вузько розробленим для вирішення «нагальної суспільної потреби», яку мав би переслідувати Закон «Про очищення влади». У зв`язку з цим слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та універсальнішим, аніж розроблений, наприклад, Польщею (див. згадане рішення у справі «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland), параграфи 27-29) або Латвією (див. згадане рішення у справі «Жданока проти Латвії» (<…>), параграфи 57 і 126), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною.
…
300. причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», є прихід до влади пана Януковича (див. параграф 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.
301. Переконливого пояснення часових рамок, установлених Законом «Про очищення влади», як головного критерію для застосування передбачених Законом обмежувальних заходів немає (див. у зв`язку з цим пункт 51 висновку Венеціанської комісії у пункті 108). Як вбачається, Уряд сам стверджував, що Закон «Про очищення влади» був відповіддю на негативні результати діяльності усіх посткомуністичних еліт (див. параграф 231). Проте період з 1991 до 2010 років виключений зі сфери застосування Закону.
302. Так само немає пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону «Про очищення влади» (див. пункт 51 висновку Венеціанської комісії у пункті 108). Суд також відзначає аргумент першого заявника, що тодішній Президент України, який пі