ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 367/6122/16
провадження № 61-1007св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Коцюрби О. П., Журби С. В., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позову зазначила, що 25 жовтня 2011 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якого вона передала останньому грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою 5% щомісяця за користування позикою. Строк повернення позики вони не визначили.
ОСОБА_1 вказує, що з грудня 2012 року неодноразово усно зверталася до відповідача щодо повернення боргу, проте він свої зобов`язання не виконав і грошові кошти не повернув.
За таких обставин просила стягнути з ОСОБА_2 неповернену позику у розмірі 25 000 доларів США, а також три проценти річних у порядку статті 625 ЦК України у сумі 2 710 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2017 року, ухваленим у складі судді Карабази Н. Ф., у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела існування між нею і відповідачем зобов`язань за договором позики, так як у розписці від 25 жовтня 2011 року відсутнє зазначення щодо обов`язку ОСОБА_2 повернути отримані грошові кошти.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2017 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 25 000 доларів США, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на 7 грудня 2017 року еквівалентно 677 727,50 гривень.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 11 036,11 гривень.
Стягуючи із відповідача неповернену суму позики, суд апеляційної інстанції виходив із доведеності існування між сторонами договірних зобов`язань за договором позики, який оформлений розпискою про одержання коштів, і невиконання позичальником обов`язку щодо їх повернення.
У стягненні трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України апеляційний суд відмовив, оскільки обов`язок повернути позику виник у відповідача лише після пред`явлення ОСОБА_1 письмової вимоги про їх повернення - 12 липня 2016 року, а заявлена до стягнення сума обчислена за період з 1 грудня 2012 року до 11 липня 2016 року.
Доводи відповідача про сплив позовної давності суд відхилив, так як ці доводи не підтверджені належними і допустимими доказами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США отримав не в позику, а як бізнес-інвестицію, тому у розписці від 25 жовтня 2011 року не зазначено про його обов`язок повернути дану суму.
Суд апеляційної інстанції не вирішив належним чином його заяву про застосування наслідків спливу позовної давності та не врахував визнання позивачем того, що з грудня 2012 року вона вимагає у нього повернення боргу, у той час як з позовом звернулася лише у серпні 2016 року.
Позиція інших учасників справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що з травня 2012 року усно вимагала від ОСОБА_2 повернення боргу, а у липні 2016 року звернулася до нього письмово, вказавши конкретну дату повернення коштів. Незважаючи на це, відповідач позику не повернув, тому рішення суду апеляційної інстанції про стягнення заборгованості вважає законним та обґрунтованим.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи
Апеляційним судом встановлено, що 25 жовтня 2011 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 розписку про те, що зайняв у неї 25 000 доларів США зі сплатою 5% щомісяця від загальної суми позики.
З грудня 2012 року ОСОБА_1 постійно в усній формі вимагала від ОСОБА_2 повернення боргу, проте він грошові кошти не повернув.
У липні 2016 року позивач звернулася до відповідача із письмовою вимогою про повернення позики, у якій вимагала повернути її протягом семи днів від дня отримання такої вимоги. Вказаний лист-вимогу ОСОБА_2 отримав 16 липня 2016 року.
Письмову вимогу відповідач також не виконав і на час розгляду справи позику не повернув.
З цим позовом про стягнення заборгованості ОСОБА_1 звернулася у серпні 2016 року.
У ході розгляду справи у суді першої інстанції Ржевський Г. І. заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
У частині першій статті 1050 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.