Постанова
Іменем України
02 липня 2020 року
м. Київ
справа № 266/3862/18
провадження № 61-47963св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 17 вересня 2018 року в складі судді: Пантелєєва Д. Г., та постанову Донецького апеляційного суду від 07 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Принцевської В. П., Биліни Т. І., Мальцевої Є. Є.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 лютого 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, як складову частину кредитного договору б/н від 23 березня 2012 року про надання кредиту в вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 27,6 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. При укладенні договору відповідачем не було виконано в повному обсязі обов`язки по наданню інформації про умови кредитування, не надано графі платежів. ОСОБА_1 кредитною карткою він не користувався. 13 листопада 2013 року без його згоди банк перевів залишок кредитного ліміту на нову кредитну картку, не повідомивши про встановлений на ній кредитний ліміт та збільшивши відсоткову ставку.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір б/н від 23 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 17 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 07 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що в укладеному між сторонами договорі, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін. При укладенні договору позичальник був ознайомлений з його умовами, не заперечував проти них та проти підписання, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких доказів протилежного позивачем не надано. Позивач користувався наданими йому кредитними коштами та належним чином виконував умови договору.
Аргументи учасників справи
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що банк не надав доказів видачі кредиту та використання кредитних коштів. Фото із карткою не може бути таким доказом, оскільки на ньому неможливо побачити номер картки. Вказує, що заяв про надання окремих послуг до банку не надавав, Умови та Правила надання банківських послуг не підписував. Підписана "анкета-заява" не може вважатись договором. Банк не надав попередньої інформації та графіку платежів. Банк порушив процедуру укладення кредитного договору та приховав повну та об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, чим фактично ввів в оману щодо реальної відсоткової ставки та щомісячних платежів, а також кінцевої загальної суми кредиту. Тому оспорюваний кредитний договір був укладений з використанням нечесної підприємницької практики зі сторони Банку, і повинен бути визнаний недійсним згідно частини шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів". Оскільки позивач не отримував копію кредитного договору, то не міг скористатися своїм правом споживача щодо відмови від укладеного кредитного договору в односторонньому порядку.
Вказує, що позивач не отримував від відповідача по справі копію відзиву на позов з доданими до відзиву документами, які банк надав суду. Тобто, позивач був позбавлений свого процесуального права відповідно до статті 278 ЦПК України. Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України суд не повинен був брати до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання їх копій іншим учасникам справи. Проте суди не звернули увагу на цей факт.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 23 лютого 2012 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк", з яким шляхом підписання анкети-заяви укладено про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку було укладено кредитний договір.
13 листопада 2013 року ОСОБА_1 надав до АТ КБ "ПриватБанк" заяву про зміну персональних даних, які також засвідчено підписом ОСОБА_1 .
З наданих витягів програмного забезпечення ПАТ КБ "Приват Банк", зазначених як "фото клієнта з продуктом - карткою" ОСОБА_1 з`явився особисто у відділення відповідача 23 лютого 2012 року та 26 серпня 2014 року, отримавши картку особисто.
Розрахунком заборгованості станом на 11 вересня 2018 року підтверджується факт користування ОСОБА_1 карткою банку, зняття грошових коштів, поповнення картки.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.