Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 711/14/19
провадження № 61-12536св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2,
відповідач - Російська Федерація,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Черкаської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2, на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Єльцова В. О., Карпенко О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У січні 2019 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2, звернулася до суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на такі обставини. Вона є матір`ю малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з дочкою вони проживали у квартирі АДРЕСА_1 . З 2013 року її дочка відвідувала дитячий садочок. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, вони з дочкою з 08 травня 2014 року вимушено залишили окуповану частину території Луганської області та переселилися в м. Очаків Миколаївської області, а згодом - у м. Черкаси, де вони проживають на теперішній час. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року у справі № 711/7768/18 встановлений юридичний факт того, що вимушене переселення її дочки ОСОБА_2 у травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. Цим рішенням стверджується, що результатом збройної агресії Російської Федерації для дочки стала втрата права розпоряджатися та користуватися належним їм житлом, можливості проживати у рідному місті, навчатися у звичний для психологічного здоров`я спосіб.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та їх вимушеного переселення із окупованої частини території Луганської області позивачу завдано майнової шкоди у вигляді витрат на найм житла у розмірі 270 439 грн (або 8 528 євро), упущеної вигоди від неотриманих доходів від здачі їх квартири в найм у розмірі 113 339 грн (або 3 574 євро), а також моральної шкоди, яку позивач оцінила у 1 631 500 грн (або 50 000 євро).
Посилаючись на указані обставини, позивач остаточно просила стягнути з відповідача 2 853 900 грн (еквівалентом чого є 90 000 грн) на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 12 червня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведення завдання позивачеві майнової та моральної шкоди. Відмова у позові також мотивована пред`явленням позову до іншої держави - Російської Федерації, що є підставою для відмови в позові з огляду на принципи міжнародного права, з метою недопущення порушення принципу імунітету держави. Суд вказав на можливість позивача звернутися для захисту прав дитини, порушених у зв`язку з конфліктом, до Європейського суду з прав людини.
Апеляційний суд погодився з такими висновками, зазначив, що частиною першою статті 79 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон № 2709-IV) встановлено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України, а в цій справі згода компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача відсутня.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У червні 2019 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2, звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги норму частини першої статті 14 Закону № 2709-IV, відповідно до якої правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Згідно зі статтями 74, 79 Закону № 2709-IV процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України, пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Відповідно до Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
Заявник вважає також, що правовою підставою для покладення цивільно-правової відповідальності на Російську Федерацію є норми Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX)підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.
Суди встановили, що згідно з копією свідоцтва про народження серії
НОМЕР_1 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до дубліката довідки від 10 вересня 2018 року № 2771 ОСОБА_2 перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року встановлено юридичний факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у травні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області України.