Постанова
Іменем України
30 червня 2020 року
м. Київ
справа № 522/16425/15-ц
провадження № 61-18852св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси в складі судді: Свяченої Ю. Б., від 12 липня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в подальшому було уточнено, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 за нотаріальним договором купівлі-продажу від 10 листопада 2004 року придбав у ОСОБА_5, ОСОБА_6 одноповерхову квартиру АДРЕСА_1 . За іншим нотаріальним договором від 01 листопада 2004 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_7 нежитлову двоповерхову будівлю у будинку АДРЕСА_2 загальною площею 655,5 кв. м. Вказані об`єкти у внутрішньому дворі будинку АДРЕСА_2 були суміжними та примикали один до одного. Придбана квартира АДРЕСА_3 складалася з 4-х приміщень, зазначених в технічних паспортах попереднього власника квартири від 12 вересня 1996 року та 08 листопада 2004 року, позивач планував реконструювати вказані приміщення, для чого впродовж 2005-2006 років розібрав її частину, залишивши нерозібраним одне приміщення, що у технічному паспорті попереднього власника та у технічному паспорті ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 08 листопада 2004 року позначене як "кухня площею 4,7 кв. м". У паспорті відповідачки спірне приміщення спірне приміщення позначене як "підсобне площею 5,2 кв. м". власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності та на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.
Позивач вказував, що відповідачі порушили майнові права ОСОБА_1 на приміщення, площею 5,2 кв. м, яке, як указано позивачем, було частиною квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
визнати окремо розташоване на рівні 1-го поверху нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 приміщення, яке зазначене у технічному паспорті ОСОБА_2 від 08 серпня 2013 року як частина будинку АДРЕСА_4, яка належить йому, ОСОБА_1 ;
витребувати з незаконного володіння відповідачів підсобне приміщення площею 5,2 кв. м з окремим входом, прибудованого на першому поверсі до нежитлової будівлі АДРЕСА_2 АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 ;
визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, видане 20 вересня 2013 року, індексний номер 9730420, на право власності ОСОБА_2 на відокремлену будівлю за адресою: АДРЕСА_2 у частині зазначення загальної площі будівлі - 342,1 кв. м, зменшивши цю площу до 336,9 кв. м, за рахунок відокремлення від цієї будівлі прибудованого на її першому поверсі підсобного приміщення площею 5,2 кв. м з окремим входом, а також технічний паспорт ОСОБА_2 від 08 серпня 2013 року № 300208.13 на нежитлову будівлю АДРЕСА_2 в частині наявності на першому поверсі цієї будівлі прибудованого підсобного приміщення площею 5,2 кв. м з окремим входом;
визнати недійсним договір дарування від 05 травня 2014 року за реєстраційним № 214 ОСОБА_2 будівлі за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_3, оформлений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філіпповою Г.О. у частині зазначення загальної площі подарованої будівлі - 342,1 кв. м, зменшивши цю площу до 336,9 кв. м, за рахунок відокремлення від цієї будівлі прибудованого на її першому поверсі підсобного приміщення площею 5,2 кв.м з окремим входом;
визнати, що подарована ОСОБА_3 за договором дарування від 22 травня 2014 року за реєстраційним № 248 ОСОБА_4 1/2 частини будівлі за адресою: АДРЕСА_2 оформлений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філіпповою Г.О., становить 168,45 кв. м за рахунок відокремлення від цієї будівлі прибудованого на її першому поверсі підсобного приміщення площею 5,2 кв. м з окремим входом.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси в складі судді: Свяченої Ю. Б., від 12 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовлено, встановлено строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у 2008 році ОСОБА_1 виявив помилку у технічній документації, де, як указано позивачем, спірне підсобне приміщення площею 5,2 кв.м квартири АДРЕСА_1 було зазначено як частина нежитлової будівлі АДРЕСА_2, яка була виділена у власність ОСОБА_2 і відчужена нею на користь ОСОБА_3, який згодом передав спірне приміщення ОСОБА_4 . До суду з даними позовними вимогами позивач звернувся лише у серпні 2015 року, тобто із пропуском позовної давності. Разом з тим, суд першої інстанції вважав поважною причину пропуску процесуального строку для подачі позовної заяви, оскільки обидві зазначені будівлі (квартира АДРЕСА_1 на час виникнення спірних правовідносин належали ОСОБА_1 на праві власності, у зв`язку із чим він не звертався про виправлення описки у технічному паспорті на нежитлову будівлю від 18 лютого 2008 року. Розглянувши позов по суті, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 через необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, оскільки позивач та його представник не надали суду належних та допустимих доказів порушення прав ОСОБА_1 та можливості визнати спірне підсобне приміщення площею 5,2 кв. м частиною квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси в складі судді: Кравчук Т. С., від 15 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описки в рішенні суду було задоволено. В резолютивній частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року замість зазначеного: "встановивши строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами", визнано вірним: "поновивши строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами".
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в мотивувальній частині рішення вказано, що суд визнає причини ОСОБА_1 щодо пропуску звернення з позовом до суду - поважними, в позові було відмовлено у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю, проте в резолютивній частині рішення вказано, що суд відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 "… встановивши строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами", коли правильно "…поновивши строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами". Тому суд зробив висновок про задоволення заяви ОСОБА_1 про виправлення описки.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції зводяться до необхідності застосування у цій справі положень законодавства про позовну давність, та відмови у позові з цих підстав, що, на думку суду апеляційної інстанції, є правильним та відповідає вимогам закону і обставини справи.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1 з підстав належного застосування судом першої інстанції положень законодавства про позовну давність помилково, оскільки суд першої інстанції не застосовував положення про позовну давність для вирішення спору по суті і відмовив позивачу в позові з інших підстав, які апеляційним судом не перевірені. Суд апеляційної інстанції залишив також поза увагою, що відсутність встановлення факту порушення, невизнання або оспорення права позивача виключає застосування у спорі положення законодавства про позовну давність, оскільки позовна давність у передбачених законом випадках застосовується судом лише у випадку обґрунтованості позовних вимог. Тому зміст оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції свідчить про те, що апеляційним судом належним чином не забезпечено апеляційного оскарження рішення суду, не перевірено правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року змінено. Виключено з мотивувальної та резолютивної частин рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року наступне посилання: "встановивши строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами". В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на майно є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити: чи є особа, яка звернулась до суду із позовом про витребувати майна, власником цього майна, чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого, суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що підсобне приміщення площею 5,2 кв. м слід визнати частиною квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачу на період 2004 року, і якої фактично не існує зараз.
При відхилення посилання ОСОБА_1 як на обґрунтування своїх вимог щодо наявності права власності на підсобне приміщення площею 5,2 кв. м, на технічний паспорт від 08 листопада 2004 року, апеляційний суд вказав, що технічний паспорт - це документ, який має довідкову інформацію про фактичний стан нерухомості, а саме: про площі, поверховості, дату побудови, капремонту, товщину стін, технічних характеристиках покрівлі та фундаменту. Таким чином, технічний паспорт на об`єкт нерухомості не є документом, що підтверджує право власності особи на такий об`єкт. З вказаного технічного паспорту та з договорів купівлі-продажу, на які посилається ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі, взагалі не вбачається доказів того, що підсобне приміщення площею 5,2 кв. м слід вважати частиною квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачу, оскільки приміщення такої площі на період 2004 року в зазначеній квартирі не існувало.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із безпідставністю заявлених позовних вимог. Однак, при цьому, суд першої інстанції безпідставно визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності у даній справі, оскільки відсутність встановлення факту порушення, невизнання або оспорення права позивача виключає застосування у спорі положення законодавства про позовну давність, так як позовна давність у передбачених законом випадках застосовується судом лише у випадку обґрунтованості позовних вимог. Таким чином, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК). Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Тому встановивши невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу, а оскаржене судове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року змінив шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частин рішення наступне посилання: "встановивши строк позовної давності для звернення до суду із позовними вимогами".
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та задовольнити позов в повному обсязі. При цьому, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд виключив з тексту рішення райсуду неіснуючий текст. Апеляційний суд поверхнево вивчив матеріали цієї справи, докази, які знаходяться у справі - тому і ухвалив протиправну постанову. Апеляційним судом не вказано у судовому рішенні мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими позивач обґрунтував свої вимоги, не зазначено, чи є інші дані, які мають значення для вирішення справи. В резолютивній частині ухвали немає висновку суду по суті моїх вимог та доказів. У технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_3 є графи "власник квартири (юридична, фізична особа)" та "документи, що підтверджують право власності" - орган технічної інвентаризації складав цей паспорт на підставі правовстановлюючого документу органу місцевої влади - Свідоцтва УЖКГ Одеської міської ради від 25 жовтня 1996 року про право власності на цю квартири її наймача ОСОБА_5 (до її продажу ОСОБА_1 ). Тобто, план квартири АДРЕСА_3 на звороті титульного листа цього паспорту фіксує саме власність на цю житлову квартиру. В процесі довготривалого розгляду позову у справі № 522/16425/15-ц стався ряд подій, які обумовили позивача уточнити склад відповідачів: до переліку відповідачів було добавлено ОСОБА_4 . Але, у всіх частинах оскаржених рішень згадується відповідач " ОСОБА_8 ". Тобто, до участі у справі як відповідача було залучено іншу особу, яка по справі не надавала пояснень, участі у судових засіданнях не приймала, місце реєстрації чи проживання якої позивачу не відомі.
Вказує, що позивачем були надані фотографії зовнішнього вигляду та розташування квартири АДРЕСА_3, з яких видно безпосереднє АДРЕСА_5 . Здаючи у АДРЕСА_6 році АДРЕСА_7 нежитлове АДРЕСА_8 офісного АДРЕСА_9 за адресою АДРЕСА_10 АДРЕСА_11, позивач 18 лютого 2008 року отримав на цю нежитлову будівлю новий технічний паспорт, а 14 квітня 2008 року - свідоцтво про право власності на цю реконструйовану нежилу 3-хповерхову будівлю з підвалом, мансардою та технічним поверхом. У плані поверхів нежитлового будинку нового технічного паспорту (від 18 лютого 2008 року), вищевказана кухня від квартири АДРЕСА_5 помилково була зазначена вже як частина цієї новоствореної нежитлової будівлі телерадіокомунікаційного центру - тобто, кухня кв. 34 була приєднана до іншої нерухомості - нежитлової будівлі. Суди не надали оцінки доказам: технічні паспорти на квартиру АДРЕСА_3 за різні роки, технічний АДРЕСА_2, акт обстеження у 2003 р. аварійного нежитлового приміщення (флігель) № АДРЕСА_2 літ."Г", фотографії зовнішнього вигляду квартири АДРЕСА_5 на момент її існування у повному обсязі та її розташування відносно нежитлової будівлі № 68-г, що знаходиться у внутрішньому дворі житлового будинку АДРЕСА_12 . Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
У січні 2020 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржені рішення залишити без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказують, що відповідачі з 14 липня 2004 року по теперішній час терплять рейдерські агресивні атаки зі сторони ОСОБА_1 ОСОБА_1 не доведено з якої поважної причини через сім років взявся оспорювати в суді п`ять кв. м кухні від уже неіснуючої квартири, яка нібито стала сараєм і відійшла до нежитлової будівлі, як підсобне приміщення. У старому паспорті немає такої кухні з площею 5.2 кв. м кв. №34. Не вказані причини, які б йому перешкоджали звернутись раніше до БТІ за виправленням помилки, якби дійсно це була допущена помилка. Після проведеної реконструкції ОСОБА_7 та ОСОБА_2 утворились інші нові об`єкти, зникла двоповерхова 6удівля, утворилась триповерхова з мансардою нежитлова будівля, що усвідомлював ОСОБА_1, коли писав заяву до Приморської районної адміністрації про введення в експлуатацію будівлі.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.