ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2020 року
м. Київ
справа № 815/5665/17
адміністративне провадження № К/9901/47993/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 у складі судді Завальнюка І.В. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 у складі колегії суддів: Федусика А.Г. (головуючого), Зуєвої Л.Є., Шевчук О.А. у справі №815/5665/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання наказу №174 від 14 вересня 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та скасування, а також з вимогою зобов`язати відповідача прийняти рішення про оформлення зазначених документів.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018, в позові відмовлено.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_1 є громадянкою Афганістану, уродженкою м.Кабул, за національністю - таджичка, за віросповіданням - мусульманка. Рідна мова дарі, володіє мовами пушту, урду, англійською, має неповну середню освіту (11 класів).
3.2. Позивачка виїхала з Афганістану в складі родини (батьків, брата та сестри) в жовтні 2015 року літаком Кабул-Москва на підставі національного паспорту та візи до РФ (місто Москва). На території РФ перебувала протягом місяця, за міжнародним захистом не зверталася. На територію України потрапила нелегально, поза пунктом пропуску.
3.3. Наприкінці 2015 року позивачку було затримано та розміщено у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, де вона перебувала у період з 09 грудня 2015 року по 25 лютого 2016 року.
3.4. Вперше ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській 21 березня 2016 року. Як причини виїзду ОСОБА_1 з країни громадянської належності вона зазначила, що не може повернутись до Батьківщини через побоювання примусового одруження та фізичної розправи з боку командира талібів на ім`я ОСОБА_3, який вимагав від батька та брата співпрацювати з ним.
3.5. За результатами розгляду особової справи № 2016OD0057 громадянки Афганістану ОСОБА_1, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області дійшло висновку щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.6. Наказом №62 від 31 березня 2016 року начальника Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у відповідності до ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянки Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, особова справа № 2016OD0057.
3.7. Не погодившись із вищезазначеним рішенням, позивач оскаржила його в судовому порядку (справа №815/1703/15). Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
3.8. Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час анкетування позивачка зазначала, що прибула в Україну 25 листопада 2015 року, за захистом не зверталася, однак ця інформація не відповідає дійсності, оскільки вона зверталася за міжнародним захистом до ГУ ДМС у м.Києві, їй була видана довідка про звернення за захистом в Україні, однак розгляд заяви призупинено через неявку на співбесіду та зазначена довідка визнана недійсною. При цьому 05 грудня 2015 року позивачку затримано в районі с.Фалемичі Волинської області за спробу незаконного перетину державного кордону України у напрямку Республіки Польща.
3.9. Причиною виїзду з країни громадянської належності позивачка зазначила погрози від командира радикального руху "Талібан" на ім`я ОСОБА_3, проте перевіркою інформації по країні походження встановлено, що ОСОБА_3 був головою радикального руху "Талібан" в Афганістані та ймовірно загинув в грудні 2015 року.
3.10. При прийнятті рішень суди врахували наявні розбіжності в інформації, наданої під час анкетування позивачів по справі № 815/1703/16 ( ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ) та співбесід з ними.
3.11. Зокрема, позивачі зазначали, що хотіли потрапити в Україну, яку вважають безпечною країною, однак, з матеріалів справи вбачається, що позивачі були затримані при спробі перетину кордону з Польщею. Також зазначали, що сестра ОСОБА_6 повідомляла про небезпеку для їх життів та реальність погроз від ОСОБА_3, проте ОСОБА_6 під час анкетування навіть не зазначив сестру в анкеті та повідомив, що у нього є два брати, а батьки померли. Крім того, мати та сестри ОСОБА_7 зазначали про те, що люди ОСОБА_3 вимагали від нього закласти вибухівку в школі, однак, його батько ОСОБА_6 цієї інформації не зазначає.
3.12. У вересні 2017 року ОСОБА_1 повторно звернулася до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.13. Під час анкетування 11 вересня 2017 року позивачка зазначила, що прибула до України приблизно 2,5 року тому, одразу звернулась за захистом в м.Києві, але результатом звернення була відмова в захисті. Однак, як встановлено судом, 08 жовтня 2015 року позивачка звернулась з заявою до ГУ ДМС в м. Києві, проте саме через уникнення особою процедурних заходів розгляд її особової справи було призупинено відповідно до наказу від 29 жовтня 2015 року № 60.
3.14. У ході співбесіди позивачка повідомила, що після відмови ГУ ДМС України в м.Києві вона разом із родиною збиралась звернутися за захистом до іншого міста України. Однак, 05 грудня 2015 року позивачку разом із родиною було затримано в районі с.Фалемичі Волинської області при спробі незаконного перетину державного кордону України у напрямку Республіки Польща, після чого розміщено у ПТПІ. Зазначене свідчить про намір позивачки свідомо потрапити до європейських країн та відсутність необхідності у міжнародному захисті на території України.
3.15. Судами встановлено також, що позивачка виїхала з Афганістану до Російської Федерації, на території якої перебувала на протязі 1 місяця, та згідно із п.22 ч.1 ст.1 Закону вона знаходилася в третій безпечній країні та не звернулася за наданням статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту за місцем знаходження. Неможливо вважати проїзд через територію Російської Федерації транзитним, оскільки транзитний проїзд через територію РФ здійснюється, як правило, без права на зупинку. Враховуючи той факт, що позивачка потрапила на територію Російської Федерації легально, в разі обґрунтованості побоювань зазнати переслідувань на Батьківщині, вона мала звернутися за захистом на території Російської Федерації.
3.16. Також, з аналізу інформації з міжнародних правозахисних організацій суди дійшли висновку, що соціально-політична ситуація в Афганістані, а саме в м.Кабул є задовільною. Інформацією по країні походження підтверджується можливість використання іноземцем альтернативи внутрішнього переміщення.
3.18.Наказом ГУ ДМС України в Одеській області № 174 від 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.4. Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням, звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказав про наявність розбіжностей в анкетах та протоколах співбесід позивачки, її намагання потрапити до Польщі при знаходженні в безпечній країні, не звернення за захистом в РФ при перетині кордону цієї країни легально, неповідомлення інформації щодо звернення за захистом в Україні раніше, наявність інформації про смерть особи, яка позивачці (з її слів) погрожувала, дає підстави вважати заяви позивачки не обґрунтованими, а інформацію щодо загрози її життю та здоров`ю в країні походження такою, що не доведена в судовому засіданні, що виключає можливість задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач звернулася із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
6. Касаційна скарга аргументована неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судами не в повній мірі досліджено ситуацію в країні походження позивача, а висновки судів про те, що Російська Федерація є третьою безпечною країною, є помилковими.
7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
8. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
9. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
10. Відповідно до частини 5 статті 5 Закону №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
11. Статтею 6 Закону №3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.