ПОСТАНОВА
Іменем України
01 липня 2020 року
Київ
справа №360/4010/18
адміністративне провадження №К/9901/20866/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Білоус О. В., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (суддя - Ірметова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (судді - Сіваченко І.В., Блохін А.А., Міронова Г.М.) у справі № 360/4010/18 в частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Біловодськ-Агро" до Головного управління ДФС у Луганській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Луганській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Біловодськ-Агро" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - ДФС) про визнання протиправними та скасування десяти податкових повідомлень-рішень, зокрема, від 16 серпня 2018 року № 00002531404 та від 9 листопада 2018 року № 00000981402, вказавши, що вони прийняті відповідачем необ`єктивно, з використанням недостовірної інформації, з порушенням норм чинного законодавства.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 9 листопада 2018 року № 00000981402 про збільшення грошового зобов`язання Товариства з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 67 542,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 16 885,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції врахував, що податкові накладні контрагентів Товариства було прийнято та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), що, на думку суду, надавало право позивачу включити відповідні суми ПДВ до складу податкового кредиту навіть у випадку допущення помилок у оформленні таких податкових накладних. З огляду на викладене збільшення відповідачем грошового зобов`язання позивача на суму ПДВ, зазначену у таких податкових накладних, є необґрунтованим.
У результаті апеляційного перегляду вказаного рішення суду першої інстанції постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу Товариства було частково задоволено, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 серпня 2018 року № 00002531404 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, у сумі 2 058 923,07 грн та прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Товариства було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16 серпня 2018 року № 00002531404 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, на суму 1 896 823,07 грн. У решті позовних вимог було відмовлено. В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року залишено без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги, в задоволенні яких відмовив суд першої інстанції, апеляційний суд не погодився з висновками, що понесені працівниками Товариства витрати отриманих під звіт коштів у загальній сумі 62 656,69 грн не було підтверджено належними документами; що позивачем не надано належні докази своєчасного оприбуткування готівкових коштів у сумі 1400 грн; а також з висновком щодо обов`язковості подачі звіту про використання готівкових коштів підзвітними особами Товариства, у випадку, якщо такі кошти було знято з банківського рахунку за допомогою корпоративної банківської картки та в подальшому оприбутковано в касі Товариства.
Так, апеляційний суд вказав на необґрунтованість висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про порушення позивачем порядку ведення касових операцій у зв`язку із недотриманням підзвітними особами під час подання звітів про використання коштів вимог до оформлення документів про понесені витрати, які не відповідали ознакам розрахункових документів відповідно до приписів Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13 та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88. На думку апеляційного суду, для визначення наявності чи відсутності вказаних порушень з боку позивача має значення питання про фактичне понесення таких витрат, чи були ці операції реальними, при цьому, помилки у оформленні окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків мали місце.
Апеляційний суд не погодився також із висновком відповідача про недотримання директором та головним бухгалтером Товариства приписів пункту 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, а також пункту 20 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, щодо подання звіту про використання готівкових коштів, знятих з банківського рахунку за допомогою корпоративної банківської картки. Апеляційний суд вказав, що такі грошові кошти були отримані не під звіт та не на відрядження, а, як слідує з матеріалів справи - в день їх отримання були оприбутковані в касі Товариства та використані для здійснення господарської діяльності позивача (видача коштів під звіт, відрядження, виплата поворотної фінансової допомоги тощо), що відповідно до зазначених вище норм виключає обов`язок подання звіту про використання коштів, адже, використання коштів посадовими особами Товариства в цьому випадку не відбулося.
Крім цього, апеляційний суд вказав на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не надав оцінки відомостям, які містилися на сторінці 30 касової книги Товариства щодо оприбуткування готівкових коштів отриманих 3 листопада 2017 року в ПАТ КБ "ПриватБанк" у сумі 1400,00 грн (т.2 а. с. 53). Тобто, в цьому випадку порушення п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, платником податків не допущено.
Разом з тим, стосовно інших операцій щодо оприбуткування готівкових коштів, які слугували для висновків про порушення Товариством касової дисципліни, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо непідтвердження позивачем своєчасного оприбуткування готівкових коштів у сумі 18 000,00 грн, 12 400,00 грн, 2000,00 грн та, відповідно, правомірного застосування ДФС встановлених Указом Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" фінансових санкцій у вигляді штрафу, у зв`язку із чим судом апеляційної інстанції позов в цій частині було задоволено лише щодо суми 7000,00 грн (1400,00 грн * 5).
Частково не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, ДФС звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій (з урахуванням доповнень до неї) просила скасувати оскаржувані рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційну скаргу (з урахуванням доповнень до неї) мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам ДФС, викладеним в акті документальної планової невиїзної перевірки позивача, а саме:
щодо невідповідності розрахункових документів, які засвідчували використання працівниками Товариства отриманих під звіт коштів вимогам, встановленим Положенням про форму та зміст розрахункових документів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, відповідно до пункту 3 частини другої якого вимоги до змісту розрахункових документів визначають їх обов`язкові реквізити; у разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий;
щодо порушення директором та головним бухгалтером Товариства приписів пункту 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, та пункту 20 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, відповідно до яких фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного електронного платіжного засобу або особистого електронного платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки;
щодо порушення позивачем приписів статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України (в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин) та формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, в яких не зазначено коду імпортного товару згідно з УКТ ЗЕД, який відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України є обов`язковим реквізитом податкової накладної. З огляду на приписи абзацу 25 пункту 201.10 вказаної статті щодо права покупця віднести до податкового кредиту суми ПДВ на підставі оформлених з помилками податкових накладних лише, якщо такі помилки не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, окрім помилки у зазначенні коду товару згідно з УКТ ЗЕД, ДФС дійшла висновку про неправомірність віднесення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі зазначених податкових накладних незалежно від реєстрації таких накладних у ЄРПН.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Позивачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому він посилаючись на доводи, аналогічні висновкам судів попередніх інстанцій, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.