Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 278/3160/16-ц
провадження № 61-34348св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області, Житомирська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, Державна інспекція сільського господарства у Житомирській області, Перша державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Слюсар Валентин Володимирович, приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Силіна Наталія Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, до якої приєдналася Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області, на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року у складі судді Зубчук І. В. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 19 березня 2018 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області, Житомирська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, Державна інспекція сільського господарства у Житомирській області, Перша державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Слюсар В. В., приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Силіна Н. В., про визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням 25 сесії Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області 6 скликання від 12 квітня 2013 року № 464 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність громадянам" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1, орієнтовною площею 0,1500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області та встановлено термін дії даного дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на період 1 (одного) року з дня прийняття рішення.
Рішенням 4 сесії Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області 7 скликання від 28 січня 2016 року № 35 "Про поновлення рішення про надання дозволу на розробку проекту" продовжено до 28 січня 2017 року термін дії рішення Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 12 квітня 2013 року № 464. Рішення набирає чинності після зняття судом заборони у справі № 806/3823/14 від 01 жовтня 2014 року.
Разом з тим, земельна ділянка АДРЕСА_1, на яку ОСОБА_1 мала намір замовити у виконавця проект землеустрою щодо відведення такої у її власність, продана ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсар В. В., зареєстрованого під номером 1086, укладеного під час існування заборони на відчуження земельної ділянки.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 травня 2015 року.
У травні 2017 року ОСОБА_1 надіслала до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій первинну позовну заяву доповнила вимогою про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 21 лютого 2017 року № 97, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Силіною Н. В., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 27 грудня 2017 року) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами те, що її права були порушені при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки. Судом не встановлені умови, передбачені частиною другою статті 203, статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за яких оспорювані позивачем договори, можуть бути визнані недійсними, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 19 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, - представника ОСОБА_1, залишено без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок суду першої інстанції про безпідставність позову є обґрунтованим, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування або зміни відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2018 року, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що вчинені відповідачами правочини в силу статті 228 ЦК України вважаються такими, що порушують публічний порядок, оскільки вони спрямовані на порушення конституційних прав, свобод та інтересів позивача як члена територіальної громади, якій належить спірна земельна ділянка. Апеляційний суд, посилаючись на статтю 83 Земельного кодексу України, робить хибний висновок про те, що земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади в особі Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області. Незаконність заволодіння земельною ділянкою ОСОБА_2 встановлена рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2015 року, яке набрало законної сили згідно ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 01 жовтня 2015 року у справі № 278/3993/13-ц. Правочин з купівлі-продажу земельної ділянки вчинено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 28 травня 2015 року під час дії заходів забезпечення позову (з 01 жовтня 2014 року по 30 травня 2016 року). Вчинення дій сторонами договору всупереч постановленої судом ухвали про заборону вчиняти такі дії є порушенням публічного порядку, тому такий правочин є нікчемним. Заявник вважає, що оскаржувані судові рішення спрямовані на узаконення протизаконних дій відповідачів та бездіяльності третіх осіб. Посилається на те, що ухвалу про забезпечення позову у даній справі судом першої інстанції постановлено лише 30 березня 2017 року, внаслідок чого було забезпечено здійснення чергового відчуження спірної земельної ділянки згідно з договором дарування від 21 лютого 2017 року, що є очевидним фактом умисних і упереджених дій судді на користь сім`ї відповідачів.
Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області надіслала до суду касаційної інстанції заяву про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1, поданої її представником ОСОБА_5, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд цієї касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. До таких висновків Верховний Суд дійшов з огляду на наступне.