Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 303/6423/15-ц
провадження № 61-17347св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Верхньовизницька сільська рада Мукачівського району Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання рішень незаконними та їх скасування, визнання свідоцтв про право власності недійсними, визнання права власності на майно за набувальною давністю,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року у складі судді Гутій О. В. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кондора Р. Ю., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсними: рішення 9-ї сесії 21-го скликання Верхньовизницької сільської ради від 27 лютого 1992 року "Про передачу ОСОБА_3, 1958 року народження, у довічне успадковане володіння на перебудову житлового будинку згідно проекту планування та забудови села по АДРЕСА_1 "; рішення виконкому Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 30 вересня 2002 року № 36 "Про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння" по АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Верхньовизницької сільської ради, від 05 квітня 2011 року та зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності ТзОВ "Мукачівське РБТІ та ЕО 05 квітня 2011 року запис у реєстровій книзі № 1 внесено за № 279, реєстровий номер 33332926, (власник: ОСОБА_3 ; форма власності: приватна; частка: 1/1; об`єкт: АДРЕСА_1 ; загальна площа: 41,8 кв. м); свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 травня 2015 року, посвідчене державним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (спадкова справа № 49/2013, зареєстровано в реєстрі № 3208); визнати за ним право власності на майно: будинок під літ. "Г", сарай під літ. "Б", убиральню під літ. "В", сарай під літ. "Е", навіс під літ. "С"; № 1 - ворота, № 2 - огорожа, літню кухню з ванною під літерою "Д" по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що у 1974 році він одружився з ОСОБА_4 та як член сім`ї став проживати у будинку АДРЕСА_1 . Головою (власником) вказаного дворогосподарства, яке відносилося до категорії колгоспного двору, був батько дружини - ОСОБА_5
У 1979 році, з ініціативи та за згодою ОСОБА_5, він разом із дружиною, поряд зі старим будинком, розпочали будівельні роботи для зведення нового будинку для окремого проживання їх сім`ї.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
У 1992 році сім`я позивача у складі дружини та двох дітей переселилися до
нового будинку, безперешкодно та відкрито вели селянське господарство.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
Після смерті дружини він вирішив оформити право власності на будинок та
землю. Однак, в сільській раді йому повідомили, що право власності буде реєструватись на всіх зареєстрованих в дворогосподарстві осіб, в тому числі і на ОСОБА_3 .
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2014 року ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування житлом.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина на будинок по АДРЕСА_1 .
Починаючи з 1974 року, він разом із сім`єю відкрито, безперервно, самостійно володів і користувався майном (будинком і земельною ділянкою в розмірі 0,5 га) ОСОБА_5, зокрема, з дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 не мав права на оформлення права власності на новозбудований будинок, мешканцем села станом на 1992-2002 роки не був, у збудованому будинку не проживав та зареєстрованим у ньому не значився, земельну ділянку не обробляв, благоустроєм та утриманням дворогосподарства не займався.
Позивач, зводячи на земельній ділянці площею 0,50 га, яку виділено як члену колгоспу ОСОБА_5, новий будинок, достовірно знав, що земля і обидва будинки фактично за господарською книгою сільської ради значаться за ОСОБА_5, отже з дня реєстрації шлюбу (1974 року), дня будівництва (1979-1992 роки) нового будинку добросовісно і відкрито, безперервно володів цим майном і після смерті останнього ( ІНФОРМАЦІЯ_1 року ) протягом 35 років.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 20 січня 2016 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_3 був останнім членом колгоспного двору по АДРЕСА_1, тому право власності на дворогосподарство було оформлено за ним відповідно до вимог закону. В обґрунтування такого висновку суд послався на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року.
Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 11 квітня 2016 рокурішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсними: рішення 9-ї сесії 21-го скликання Верхньовизницької сільської ради від 27 лютого 1992 року "Про передачу ОСОБА_3, 1958 року народження, у довічне успадковане володіння на перебудову житлового будинку згідно проекту планування та забудови села по АДРЕСА_1 "; рішення виконкому Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 30 вересня 2002 року № 36 "Про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння" по АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 видане виконавчим комітетом Верхньовизницької сільської ради від 05 квітня 2011 року та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності ТзОВ "Мукачівське РБТІ та ЕО 05 квітня 2011 запис у реєстрованій книзі № 1 внесено за № 279. реєстрований номер 33332926, (власник: ОСОБА_3 ; форма власності: приватна; частка: 1/1; об`єкт: АДРЕСА_1 ; загальна площа: 41,8 кв. м); свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 травня 2015 року посвідчене державним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (спадкова справа № 49/2013, зареєстровано в реєстрі № 3208). Визнав за ОСОБА_1 право власності на майно: будинок під літ. "Г": сарай під літ. "Б", убиральню під літ. "В", сарай під літ. "Е", навіс під літерою "С", № 1 - ворота, № 2 - огорожа, літню кухню з ванною під літерою "Д", під АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд мотивував рішення тим, що Верхньовизницька сільська рада та її виконавчий комітет не мали належних підстав ухвалювати оспорювані позивачем рішення від 27 лютого 1992 року "Про передачу ОСОБА_3 у довічне успадковуване володіння на перебудову житлового будинку згідно з проектом планування та забудови села по АДРЕСА_1 ", рішення виконкому Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 30 вересня 2002 року № 36 "Про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння" по АДРЕСА_1 та видавати ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на це нерухоме майно. ОСОБА_1 з 1974 року відкрито користується та володіє спірним дворогосподарством, у тому числі з 1992 року даним майном добросовісно, відкрито і безперервно володіє лише ОСОБА_1 та члени його сім`ї, що відповідно до статті 344 ЦК України є підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 вересня 2017 року рішення Апеляційного суду Закарпатської
області від 11 квітня 2016 року скасував, справу передав до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позов апеляційний суд не перевірив доводів відповідача та не надав їм належної оцінки, свої висновки щодо підстав для визнання за позивачем права власності на спірне домоволодіння за набувальною давністю не мотивував. Не встановив осіб, які входили до членів колгоспного двору та не перевірив статус сторін, зокрема чи не являлись вони найманими працівниками.
Апеляційний суд Закарпатської області постановою від 26 лютого 2018 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів порушення його законних прав та інтересів, не надав належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували, що спірний будинок побудований ним з дружиною ОСОБА_4 в період шлюбу, на відведеній їм у встановленому законом порядку земельній ділянці для його будівництва.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 30 березня 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 26 лютого 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення мають ухвалюватися за результатами обговорення всіх обставин справи, які мають бути в ньому зазначені, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України, принципу верховенства права. У зв`язку з цим, суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення.
Оскаржувані судові рішення цим критеріям не відповідають.
ОСОБА_3 , починаючи з 1990 року по 03 травня 2013 року, проживав разом з дружиною ОСОБА_2 по АДРЕСА_2, тобто не був ні членом колгоспу, ані жителем села, а відтак, не міг брати участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору менше трьох років підряд до 15 квітня 1991 року.
Крім того, є доведеним, що головою дворогосподарства АДРЕСА_1 . Визниця був ОСОБА_5, який помер 1980 року та був останнім членом колгоспу сільськогосподарської артілі "Червоний Партизан" ("100 річчя Леніна"). На день смерті голови колгоспного двору, дворогосподарство по АДРЕСА_1 припинило відноситись до суспільної групи колгоспу.
Так як розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, а на момент смерті ОСОБА_5 членами колгоспного двору були: ОСОБА_4 донька, ОСОБА_8 син, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1 , ОСОБА_3, то хибним є твердження, що тільки ОСОБА_3 мав право на реєстрацію права власності на земельну ділянку та домоволодіння за собою.
Отже, висновок судів про те, що ОСОБА_3 був єдиним членом колгоспного двору АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року, здійснений судами на підставі неправильного застосування норм матеріального права.
Також суди не перевірили та не встановили належними та допустимими доказами обставину, що ОСОБА_3 втратив своє право на частку в майні колгоспного двору, оскільки не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору менше трьох років підряд до 15 квітня 1991 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
03 липня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
14 квітня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 1072/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.