Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 490/10140/16-ц
провадження № 61-2904св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 вересня 2018 року у складі судді Чулуп О. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Лівінського І. В., Данилової О. О., Шаманскої Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Миколаївської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, посилаючись на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його баби ОСОБА_3 відкрилася спадщина. В межах встановленого законом шестимісячного строку він як спадкоємець за законом за правом представлення звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у прийнятті заяви та повідомлено про необхідність надання оригіналів документів на підтвердження родинних зв`язків із ОСОБА_3, а також правовстановлюючих документів на спадкове майно, які на той час в нього були відсутні. Після відновлення вказаних документів він знову звернувся до нотаріуса, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском шестимісячного строку, встановленого для її прийняття. Строк для прийняття спадщини він пропустив з поважних причин, оскільки в нього були відсутні необхідні документи. Крім того, він був переконаний, що не пропустив строку для прийняття спадщини, тому що звертався до нотаріуса з відповідною заявою в межах встановленого законом строку.
Під час розгляду справи 26 грудня 2016 року місцевий суд ухвалив замінити неналежного відповідача - Миколаївську міську раду, на належного - ОСОБА_2 .
В запереченні на позов представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 зазначив, що доводи позовної заяви ОСОБА_1 не свідчать про неможливість подати заяву про прийняття спадщини, оскільки він міг подати таку заяву поштою з нотаріальним засвідченням його підпису. Крім того, обов`язок доведення поважності причин пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини покладається на позивача.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 вересня 2018 року в задоволенні позову відмолено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав доказів того, що пропуск ним строку для подання заяви про прийняття спадщини був пов`язаний з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, а його доводи про створення йому таких труднощів приватним нотаріусом Яковлєєвою Н. П. не підтверджені належними і допустимими доказами. До того ж згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України позивач мав право звернутися із заявою про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку і без надання оригіналів документів, підтверджуючих родинні зв`язки із спадкодавцем.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 вересня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що апеляційний суд безпідставно не застосував положення пункту 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) як підставу для скасування рішення місцевого суду, оскільки під час розгляду справи 03 вересня 2018 року після судових дебатів суддя місцевого суду не повідомив орієнтовного часу проголошення судового рішення, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості бути присутнім 04 вересня 2018 року під час проголошення рішення суду. Крім того, суди не звернули уваги на те, що неправомірні дії нотаріуса створили йому об`єктивні та непереборні умови для пропуску строку для прийняття спадщини, які є безумовно поважними підставами для встановлення йому додаткового строку для цього.
У березні 2019 року ОСОБА_2 подала засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що в позивача не було перешкод для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, а тому правові підстави для визначення йому додаткового строку відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Центрального районного суду міста Миколаєва.
20 лютого 2019 року справа № 490/10140/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно зі статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.