Постанова
Іменем України
18 червня 2020 року
м. Київ
справа № 640/19833/16-ц
провадження № 61-35669св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Міссіяж Олена Анатоліївна,
третя особа - ОСОБА_3,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2017 року у складі судді Зуб Г. А. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Бровченка І. О., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу (далі - Харківський МНО) Міссіяж О. А., третя особа - ОСОБА_3 , про відновлення заборони відчуження та запису про обтяження майна іпотекою, посилаючись на те, що 05 травня 2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір позики з подальшими змінами, за яким відповідач отримав від нього в борг грошові кошти в загальному розмірі 192 000 доларів США, які зобов`язався повернути не пізніше 05 лютого 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 05 травня 2008 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, а також - призначена для їх обслуговування земельна ділянка. Відомості про обтяження вищевказаного нерухомого майна іпотекою та заборону його відчуження приватним нотаріусом Харківського МНО Широковою В. А. були зареєстровані у відповідних державних реєстрах. Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 29 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти за договором позики в загальному розмірі 3 161 068,65 грн. У зв`язку з невиконанням боржником вказаного рішення суду він звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішенням Київського районного суду міста Харкова від 04 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року, задоволено частково, звернено стягнення на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Однак він не має можливості реалізувати спірне домоволодіння, оскільки під час посвідчення договору купівлі-продажу іпотечного майна йому стало відомо про те, що на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 травня 2012 року приватним нотаріусом Харківського МНО Міссіяж О. А. були виключені записи про обтяження майна іпотекою та про накладення заборони на його відчуження.Вважає, що приватний нотаріус не мала права вилучати відповідні записи з державних реєстрів, оскільки підставою для цього слугувало сфальсифіковане (підроблене) рішення, яке судом не ухвалювалося. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив відновити та зареєструвати у відповідних державних реєстрах прав вилучені записи про обтяженняжитлового будинку по АДРЕСА_1 іпотекою і про накладення заборони на його відчуження.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на час зняття (27 грудня 2012 року) приватним нотаріусом Харківського МНО Міссіяж О. А. заборони на відчуження домоволодіння та виключення запису з Державного реєстру іпотек заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 лютого 2012 року, яке містило відмітку про набрання ним законної сили, ще не було скасоване судом апеляційної інстанції. У грудні 2012 року Державний реєстр речових прав на нерухоме майно ще не діяв, і, відповідно, не міг містити записи про обтяження спірного майна, а відтак, такі записи не можуть бути поновлені у реєстрі. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що після скасування 14 серпня 2013 року Апеляційним судом Харківської області вищевказаного заочного рішення від 17 лютого 2012 року, на підставі якого було виключено з державних реєстрів записи про обтяження майна іпотекою, позивач звертався до приватного нотаріуса із заявою про їх відновлення та йому було відмовлено у вчиненні такої реєстраційної дії.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2017 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Посилання позивача на фальсифікацію заочного рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 лютого 2012 року, на підставі якого приватним нотаріусом були виключені з державних реєстрів записи про обтяження майна іпотекою, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 рокуі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності ним позовних вимог є помилковими, оскільки наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності доводять протилежне. Приватний нотаріус Харківського МНО Міссіяж О. А. виключила запис про обтяження спірного житлового будинку іпотекою та зняла заборону на відчуження цього майна на підставі сфальсифікованого (підробленого) рішення, яке судом не ухвалювалося. Крім того, заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 17 лютого 2012 року, на яке посилалися суди, не вирішувалося питання та не задовольнялися позовні вимоги щодо зобов`язання приватного нотаріуса зняти заборону на відчуження іпотечного майна та вилучення запису про іпотеку.
У липні 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Позивач не надав належних і допустимих доказів того, що він звертався до приватного нотаріуса із заявою про відновлення заборони відчуження та запису про обтяження майна іпотекою і у вчиненні такої реєстраційної дії йому було відмовлено.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Харкова.
19 вересня 2018 року справа № 640/19833/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Судами встановлено, що 05 травня 2008 року між ОСОБА_2 як позичальником та ОСОБА_1 як позикодавцем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Широковою В. А., за яким (з урахуванням додаткових угод від 05 серпня 2008 року № 1, від 02 квітня 2009 року № 2, від 19 травня 2009 року № 3, від 30 жовтня 2009 року № 4 про збільшення суми позики та строку виконання зобов`язання) позикодавець передав, а позичальник отримав у борг грошові кошти в загальному розмірі 192 000 доларів США, які зобов`язався повернути частинами не пізніше 05 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 05 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки (угоду про задоволення вимог іпотекодержателя), предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, а також - призначена для їх обслуговування земельна ділянка площею 732 кв. м.
Додатковими угодами від 05 серпня 2008 року № 1, від 02 квітня 2009 року № 2, від 19 травня 2009 року № 3, від 30 жовтня 2009 року № 4 сторони неодноразово змінювали редакцію пункту 1 вказаного договору іпотеки шляхом збільшення суми та строку виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Відомості про обтяження спірного домоволодіння іпотекою та про заборону його відчуження були зареєстровані 05 травня 2008 року приватним нотаріусом Харківського МНО Широковою В. А. у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 7130116 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майназа реєстраційним номером 7129948, що підтверджується відповідними витягами з цих реєстрів.
Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 29 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики в загальному розмірі 3 161 068,65 грн.
Крім того, рішенням Київського районного суду міста Харкова від 04 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними та звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено частково. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 від 28 грудня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Міссіяж О. А. за реєстровим № 2741. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 від 01 червня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Гуревічовим О. М. за реєстровим № 117. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 від 22 серпня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Євдокименком Е. К. за реєстровим № 940. В рахунок задоволення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 05 травня 2008 року в редакції додаткової угоди від 30 жовтня 2009 року № 4 в загальному розмірі 3 161 068,65 грн звернено стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 загальною площею 180,4 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 732 кв. м, шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_1 права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на його власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу. Передано предмет іпотеки в управління ОСОБА_1 на період до його реалізації за визначеною статтею 38 Закону України "Про іпотеку" процедурою продажу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вимог ухвали Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2017 року приватний нотаріус Харківського МНО Міссіяж О. А. надала належним чином завірену копію нотаріальної справи, яка стосується спірного нерухомого майна.
Так, у заведеній нотаріусом справі міститься спільна заява ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 27 грудня 2012 року, в якій вони просили зняти заборону на відчуження житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та вилучити відповідний запис з Державного реєстру іпотек, а також - заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 лютого 2012 року у справі № 2018/2-4751/11 (провадження № 2/2018/967/2012) з відміткою про набрання ним законної сили, згідно з яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено, а саме: визнано дійсним укладений 16 грудня 2007 року між сторонами договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_8 право власності на вказане домоволодіння; зобов`язано нотаріуса зняти заборону на нерухоме майно, накладену приватним нотаріусом Харківського МНО Широковою В. А. на підставі іпотечного договору від 05 травня 2008 року № 1568, та виключити відповідний запис з Державного реєстру іпотек.