Постанова
Іменем України
18 червня 2020 року
м. Київ
справа № 295/13539/15-ц
провадження № 61-42487св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Друга Житомирська державна нотаріальна контора,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2017 року у складі судді Гумен Н. В. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2018 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 25 квітня 2001 року, складений на користь відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В обґрунтування позову зазначав, що 21 березня 1997 року він та ОСОБА_4 склали заповіти, яким заповіли один одному по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після чого він 26 жовтня 2009 року звернувся до Другої Житомирської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та дізнався, що 25 квітня 2009 року ОСОБА_4 склав новий заповіт, яким заповів належну йому частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вищевказаний заповіт є недійсним, оскільки ОСОБА_4 не вчиняв вказаного правочину та на час складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій, не міг ними керувати та таку дію вчинив під впливом відповідачів.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем тієї обставини, що ОСОБА_4 при складанні заповіту від 25 квітня 2001 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, та що заповіт вчинений всупереч волі заповідача. Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б підтвердили вчинення з боку відповідачів дій, спрямованих на примушення заповідача до укладення заповіту, підбурювання інших осіб на проведення дій, які спонукали заповідача укласти цей заповіт. Оспорений заповіт відповідає вимогам ЦК Української РСР щодо його форми.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2017 року і постанову Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2018 року та вирішити справу по суті.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суд першої інстанції неналежно оцінив надані ним докази, не витребував з нотаріальної контори оригінал оспорюваного заповіту з самого початку розгляду справи.
Суди не встановили джерело походження доказів у справі та упереджено прийняли сторону відповідачів у справі.
Апеляційний суд не забезпечив належні умови для ознайомлення з оскарженим заповітом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Богунського районного суду м. Житомира.
20 травня 2019 року справа № 295/13539/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 21березня 1997 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів належну йому Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1
25 квітня 2001 року ОСОБА_4 склав інший заповіт, яким заповів належну йому Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що 05 травня 2009 року в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис № 1104.
Після смерті ОСОБА_4 у встановлений законом шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися спадкоємці за заповітом ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також брат померлого - ОСОБА_1
У 2012 році ОСОБА_1 звертався з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 10 жовтня 2013 року у справі № 2-1640/2012, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що ОСОБА_4, раніше проживаючий за адресою: АДРЕСА_2, по допомогу до лікаря-психіатра не звертався.
В ході розгляду справи судом призначалися посмертна судова психолого-психіатрична експертиза, а також судово-почеркознавча експертиза.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 18 березня 2011 року №12003/10-11, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, на примірнику заповіту від 25 квітня 2001 року, що зберігається у справах нотаріуса, підпис у графі "Підпис" виконано ОСОБА_4, запис " ОСОБА_5 " також виконано ОСОБА_4 .
Як вбачається з акту посмертної комісійної комплексної судової психолого- психіатричної експертизи №29-2013 від 19 лютого 2013 року надати висновок про психічний стан ОСОБА_4 на період підписання заповіту ( 25 квітня 2001 року) та чи міг він в цей період усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не є можливим. Також у висновку зазначено, що ОСОБА_4 18 березня 2001 року переніс гостре порушення мозкового кровообігу по типу геморагічного інсульту з лівостороннім геміпарезом на фоні церебрального атеросклерозу і артеріальної гіпертензії. 13 квітня 2001 року був виписаний додому у задовільному стані під нагляд та лікування у невропатолога за місцем проживання. У медичній карті стаціонарного хворого № 3033 відсутні будь-які відомості щодо змін у його психічному стані, з психіатром у цей період не консультувався. Оцінити психічний стан підекспертного після виписки зі стаціонару не вбачається за можливе у звʼязку з відсутністюмедичної документації за цей період.
Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2014 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 10 жовтня 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсними. Зроблений у судових рішеннях висновок ґрунтується на поданих сторонами доказах, відповідає фактичним обставинам справи, порушень норм процесуального права при проведенні оцінки доказів не встановлено..
Однак згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оспоюваний заповіт складений 25 квітня 2001 року, тобто в період дії ЦК Української РСР. Враховуючи наведене, судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин норми ЦК України, який спірні правовідносини, які виникли у 2001 році, не регулює, що є підставою для скасування судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.