ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2020 року
м. Київ
справа № 420/3057/19
адміністративне провадження № К/9901/33782/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в попередньому засіданні адміністративну справу №420/3057/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (прийняте у складів головуючого судді Завальнюка І.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Семенюка Г.В., суддів: Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.)
у справі №420/3057/19
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 07.05.2019 № 85 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати відповідача прийняти рішення про оформлення відповідних документів.
2. В обґрунтування позову зазначає, що ГУ ДМС України в Одеській області не прийняло до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності Афганістану. Зокрема, його життю загрожує угрупування Талібан через професійну діяльність позивача за відсутності належного захисту з боку влади Афганістану. У випадку повернення життю та свободі позивача буде загрожувати небезпека, що суперечить ст. 3 Європейської Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод".
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2019, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що будь-яких конкретних обставин, які унеможливлюють повернення позивача до країни походження, переліку загроз тощо в адміністративному позові не зазначено, натомість позов складається з інформації щодо Афганістану та переліку принципів розгляду справ зазначеної категорії.
5. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявник не надав до ГУ ДМС України в Одеській області усі важливі факти, що були у його розпорядженні та не зробив реальної спроби обґрунтувати свою заяву про звернення за захистом. Таким чином, враховуючи вищевказане, підтвердити або спростувати факт переслідувань особи угрупуванням " Талібан " (або будь-яким іншим угрупуванням) не є можливим, а надана заявником інформація містить об`єктивні протиріччя та суперечливі моменти.
6. Судами попередніх інстанцій враховано, що дружина позивача та їх спільна дитина, матір, батько та брат позивача залишились проживати в його рідному селі в провінції Хост, і, судячи зі слів позивача у співбесіді 07.05.2019, їх ніхто не переслідує, жодних труднощів вони не зазнають. При цьому позивач вибув з Афганістану 13.02.2019 авіарейсом Кабул (Афганістан) - Душанбе (Таджикистан) на підставі паспортного документу та відповідної візи. На території Таджикистану позивач перебував протягом 3 днів в очікуванні подальшого транспортування, однак із заявою про надання міжнародного захисту на території Таджикистану не звертався.
Крім того, прибувши до України, позивач проживав в м. Одесі протягом 2 місяців після потрапляння на територію України до моменту звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
7. Позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.
8. Судами першої та апеляційної інстанцій визнано безпідставним посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Афганістану, оскільки інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.
Судами попередніх інстанцій враховано правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 826/14576/16, від 06.03.2019 по справі № 815/2505/17, від 04.03.2019 по справі № 815/2505/17.
9. Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що позивач не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а з оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача випливає, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України та влаштований побут.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. ОСОБА_1 18.11.2019 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
11. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення одеського Окружного адміністративного суду від 25.06.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 по справі №420/1538/19, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
12. Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2019 зазначену касаційну скаргу повернуто позивачу у зв`язку з тим, що вона не була підписана скаржником.
13. Позивач 05.12.2019 позивач вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у даній справі.
14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2019 для розгляду справи №420/3057/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
15. Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2019 касаційну скаргу залишено без руху з підстав пропуску строку на касаційне оскарження, та ненадання доказів дати отримання оскаржуваного рішення апеляційної інстанції.
На адресу Верховного Суду 10.02.2020 надійшло клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, та копія заяви від 01.11.2019 про видачу копії ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019.
16. Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 у справі №420/3057/19.
17. Ухвалою судді Верховного Суду від 30.06.2020 адміністративну справу призначено до попереднього касаційного розгляду.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
18. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: - скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наявність інформації про країну походження, не зазначивши, чому не підлягає врахуванню інформація з загальновизнаних інформаційних ресурсів, зокрема зі звітів міжнародних організацій, доданих до позову, що свідчать про наявність у позивача обґрунтованих побоювань щодо повернення до країни походження.
19. Крім того, скаржник зазначив, що у відповідача не було підстав вважати заяву позивача "очевидно необґрунтованою".
20. Також скаржник наголошує, що вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, є також порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, а тому приєднавшись до вказаних міжнародно-правових актів, Україна взяла на себе зобов`язання, які повинна виконувати.
IІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є уродженцем с. Карван Сарай, провінція Хост, район Марказ, Афганістан; громадянин Афганістану; за національністю пуштун; за віросповіданням суніт (іслам); одружений на громадянці Афганістану, з якою має спільну дитину віком 4 роки.
22. Позивач 13.02.2019 покинув Афганістан літаком, вирушивши до України через Кабул (Афганістан) з транзитною зупинкою через Таджикистан (Душанбе) до м. Одеса, Україна. На території Таджикистану позивач перебував протягом 3 днів в очікуванні подальшого транспортування,
23. Позивач 16.02.2019 прибув до України легально, на підставі паспортного документу та візи, а після закінчення терміну дії візи 22.04.2019 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання йому міжнародного захисту.
24. В обґрунтування заяви-анкети, поданої відповідачу, позивач зазначив, що в 2013 році він вступив до університету Шейх Захид на факультет журналістики, а також в Інститут здоров`я "Афган", який закінчив в 2014 року, а пізніше, в 2016 році закінчив факультет журналістики. У 2017 році позивач працював у приватній клініці.
25. Поблизу місця роботи позивача 05.12.2018 стався вибух, в результаті якого отримали поранення поліцейські та цивільні. Позивач надавав першу медичну допомогу постраждалим, через що того ж дня отримав погрозу від лідера терористичної групи "Хаккані". За отриманою порадою позивач покинув Афганістан та прибув до України.
26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за твердженнями позивача у періоді 2017-2018 він працював фармацевтом та за сумісництвом медичним братом в клініці с. Замбар (анкетування від 25.04.2019), проте у співбесіді 07.05.2019 позивач зазначив, що у медичному закладі він працював медбратом, хоча мав освіту фармацевта.
Під час процедури позивачем до управління міграційної служби було надано копію сертифікату, який нібито підтверджує отримання позивачем медичної освіти за спеціальністю фармацевт у період 2013-2014 рр. При цьому роки навчання, спеціальність та інші реквізити вказані двома мовами на даному документі, згідно з інформацією, яка прописана мовою пушту (що було встановлено під час проведення співбесіди від 07.05.2019), освіту фармацевта заявник отримував протягом 2017-2018 рр., коли, як вбачається з вищевикладеного, вже працював медбратом в Афганістані у період 2013-2014 рр.
27. Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що пояснити вказані розбіжності, як і те, чому в англійському варіанті присутні цифри та букви, які є частинами одного слова або дати, що відрізняються одна від одної за розміром та кольором, позивач не зміг. Крім того, незрозумілим є зазначення слова "КОПИЯ" на кожному документі, хоча зі слів позивача, фотографії підтверджень отримання освіти його двоюрідний брат з Афганістану надіслав товаришу заявника через мессенджер "Вайбер", який їх роздрукував та надав позивачу, про що позивач повідомив відповідачу у співбесіді 07.05.2019.
28. Також судами встановлено, що позивач у період з грудня 2018 року по лютий 2019 року перебував у м. Кабул, де не зазнавав будь-яких проблем, переслідування або дискримінації, про що зазначив у співбесіді 07.05.2019.
29. Крім того судами встановлено, що позивачем не надано підтверджувальних матеріалів стосовно факту вибуху, отримання будь-яких погроз, роботи в медичному закладі, з урахуванням об`єктивної можливості надання такої інформації, хоч позивачем було повідомлено про існування таких підтверджень у співбесіді 07.05.2019.
30. За результатами розгляду особової справи заявника спеціалісти управління ДМС України в Одеській області дійшли висновку, що позивач не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено Висновком про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 07.05.2019.
31. Згідно висновку відповідача за результатами розгляду встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення до країни громадянської належності.
32. Наказом ГУ ДМС в Одеській області № 85 від 07.05.2019 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
33. Вважаючи рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
IV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції на час виникнення спірних правовідносин)
34. Конституція України.
34.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
35. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
35.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
35.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;