У Х В А Л А
24 червня 2020 року
м. Київ
Провадження № 11-114сап20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула матеріали скарги ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 06 червня 2017 року № 1411/0/15-17, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 06 березня 2017 року № 417/2дп/15-17, та
ВСТАНОВИЛА:
23 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду із скаргою про скасування рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1411/0/15-17 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 06 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 про притягнення судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності".
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06 квітня 2020 року залишила без руху скаргу ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)у зв`язку з тим, що причини пропуску процесуального строку на звернення до суду, вказані скаржницею у клопотанні про поновлення строку, визнані неповажними. Водночас Велика Палата Верховного Суду установила скаржниці десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення скарги без руху для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині.
ОСОБА_1 на усунення недоліків скарги подала до Великої Палати Верховного Суду заяву про поновлення процесуального строку із зазначенням таких підстав для поновлення цього строку, а саме:
- рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1411/0/15-17 скаржниця отримала 21 березня 2020 року у відповідь на її запит, що підтверджується відповідними написами на копії оскаржуваного рішення та даними поштового конверту. Раніше оскаржуване рішення ВРП за місцем проживання скаржниці не надсилалось, їй особисто не вручалось;
- Секретаріат ВРП листом від 30 квітня 2020 року № К-1714/1.2-18189/0/9-20 у відповідь на заяви ОСОБА_1 від 21 та 28 квітня 2020 року про надання інформації щодо направлення копії рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1411/0/15-17 повідомив, що копія вказаного рішення ВРП була надіслана їй рекомендованим листом ВРП від 22 червня 2017 року за вихідним № 9405/0/9-17 на адресу Шевченківського районного суду м. Києва: вул. Дегтярівська, 31-А, м. Київ, 03057;
- Шевченківський районний суд м. Києва листом від 30 квітня 2020 року б/н у відповідь на заяву ОСОБА_1 щодо надходження на адресу суду копії рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1411/0/15-17 повідомив, що відповідно до реєстру вхідної кореспонденції лист ВРП зареєстрований 26 червня 2017 року за вхідним № 52012/17-Вх, однак відмітки про передачу та отримання суддею ОСОБА_1 чи її апаратом відповідних документів в реєстрі немає.
На думку ОСОБА_1, невручення їй копії рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1411/0/15-17 у встановлений законом строк призвело до пропуску строку на його оскарження, тому скаржниця просить визнати поважною таку причину пропуску процесуального строку та поновити цей строк. До того ж ОСОБА_1 зазначає, що у поданій до Великої Палати Верховного Суду скарзі на рішення ВРП від 06 червня 2017 року № 1411/0/15-17 наведено ряд обґрунтувань, які, на її думку, вказують на неправосудність вказаного рішення ВРП, а тому формальний підхід при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку призведе до порушення гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) права ОСОБА_1 на справедливий суд, одним із елементів якого є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі.
Велика Палата Верховного Суду дослідила надані скаржницею докази на підтвердження зазначених причин пропуску строку звернення до суду та дійшла висновку про відсутність підстав для визнання їх поважними й поновлення цього строку з огляду на таке.
06 червня 2017 року ВРП прийняла рішення № 1411/0/15-17, яким залишила без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 06 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 "Про притягнення судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності".
Відповідно до частини другої статті 171-1 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення) акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, ВРП, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів оскаржуються до Вищого адміністративного суду України.
Згідно з частиною першою статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина третя статті 99 КАС України).
Статтею 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.