П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/10/20
Провадження № 11-133заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача -Пантюхової Л. Р.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2020 року (судді Бучик А. Ю., Берназюк Я. О., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Калашнікова О. В.),
УСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Президента України про залишення заяви позивача від 14 листопада 2018 року без розгляду;
2) стягнути з відповідача за рахунок держави моральну шкоду в сумі 10 млн грн, завдану здоров`ю, внаслідок порушення права на звернення щодо реалізації особистих прав і законних інтересів, передбачених статтею 1 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, щорішенням Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 визнано протиправною бездіяльність Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України (далі - Голова РНБО, РНБО відповідно) щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектору безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України, спрямованої на адресу Президента України та зобов`язано відповідача розглянути заяву позивача від 14 листопада 2018 року відповідно до Закону № 393/96-ВР.
Позивач указує, що на час звернення до суду з цим позовом його заяви від 14 листопада 2018 року відповідач не розглянув, демократичного цивільного контролю за діяльністю органів Національної поліції Запорізької області у звʼязку з дотриманням ними законів і виконання судових рішень при здійсненні ними досудового розслідування за його кримінальним провадженням Президентом України згідно з його повноваженнями, визначеними статтею 5 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII "Про національну безпеку України" (далі - Закон № 2469-VIII) не здійснено, його порушеного права на доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень відповідачем не поновлено.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недопущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про здійснення Президентом України демократичного контролю за діяльністю сектору безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України, оскільки відповідач діяв у спосіб, на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Суд також указав на недоведеність заподіяння моральної шкоди позивачу внаслідок протиправних, на його думку, рішень, дій, бездіяльності відповідача.
Не погодившись із такими висновками суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення цього суду та ухвалити нове - про задоволення позову.
Скарга мотивована неправильним з`ясуванням судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та упередженістю суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що за його заявою від 14 листопада 2018 року Президент України відповідно до статей 3, 55, 102, 104, 106, 107 Конституції України, преамбули і статей 1, 4, 5 Закону № 2469-VIII, статті 19 Закону
№ 393/96-ВР зобов`язаний був здійснити демократичний цивільний контроль за дотриманням органами Національної поліції України вимог Конституції і законів України при здійсненні ними досудового розслідування за його кримінальними провадженнями і поновити право доступу потерпілого до правосуддя та обов`язковість судового рішення (право на судовий захист), передбаченого статтями 55, 129-1 Конституції України і статтею 21 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а також письмово повідомити позивача про результати перевірки його звернення і про суть прийнятого рішення. Тому позивач вважає, що його позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а обставини щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача підтверджені доказами.
ОСОБА_1 також посилається на порушення вимог статей 15, 19 Закону № 393/96-ВР щодо надання відповіді тим органом, який отримав ці заяви, та недопускання безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що суд правильно зазначив, що відповідач виконав вимоги Закону № 393/96-ВР у частині розгляду зави позивача першим керівником органу державної влади. До того ж суд правильно встановив, що ОСОБА_1 вимагає вчинення дій, які не належать до предмета здійснення демократичного цивільного контролю, урегульованого Законом № 2469-VIII.
У судовому засіданні позивач та представник відповідача підтримали відповідно апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених документах доводам.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.
Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розглядаючи адміністративну справу № 9901/21/19, суди встановили, що 14 листопада 2018 року позивач подав заяву, яка за змістом є скаргою. У заяві просив Президента України здійснити демократичний цивільний контроль за дотриманням органами Національної поліції України вимог Конституції і законів України під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях і щодо виконання судових рішень, ухвалених слідчими суддями у справах № 320/4121/15-к, 320/1846/15-к та 320/9874/14-к. Позивач звертав увагу на те, що він є інвалідом війни, на підтвердження чого до заяви долучив копію посвідчення серії НОМЕР_1 .
Апарат РНБО листом від 20 листопада 2018 року № 643/22-01 за підписом керівника служби забезпечення доступу до публічної інформації В. Шведової надіслав заяву "для розгляду" до Адміністрації Президента України.
Адміністрація Президента України листом від 26 листопада 2018 року № 22/059861-08 за підписом завідувача відділу С. Остафійчук направила заяву "за належністю на розгляд" Міністерства внутрішніх справ України.
Міністерство внутрішніх справ України листом від 28 листопада 2018 року
№ В-10953 направило заяву до Національної поліції України "для розгляду та інформування" позивача.
Не погодившись із такими діями, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уякому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Президента України - Голови РНБО щодо залишення без задоволення спрямованої на адресу Президента України заяви позивача від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектору безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України.
2) зобов`язати Президента України - Голову РНБО Порошенка П. О. здійснити демократичний цивільний контроль за діяльністю Національної поліції України, а саме:
- об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в заяві факти відкритого порушення органами Національної поліції України в Запорізькій області законів під час проведення ними досудового розслідування у кримінальних провадженнях і невиконання ними судових рішень, ухвалених слідчими суддями у кримінальних провадженнях;
- поновити передбачене статтею 21 КПК та статтею 55 Конституції України право доступу до правосуддя й обов`язковість судових рішень у кримінальних провадженнях;
- особисто письмово повідомити позивача про результати перевірки його заяви та про суть прийнятого рішення;
- стягнути з Президента України на користь позивача 5 млн грн як відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю відповідача.
Рішенням Касаційного адміністративного суду від 9 липня 2019 року у справі № 9901/21/19 відмовлено в задоволенні позовних вимог. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивач у своїй у позовній заяві вимагав вчинення дій, які не належать до предмета здійснення демократичного цивільного контролю, урегульованого Законом № 2469-VIII.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 липня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Президента України - Голови РНБО щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектору безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України, спрямованої на адресу Президента України;
- зобов`язано Президента України - Голову РНБО розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 листопада 2018 року відповідно до Закону № 393/96-ВР.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі № 9901/21/19, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до положень Конституції України, Закону № 393/96-ВР і Закону України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР "Про Раду національної безпеки і оборони України" (далі - Закон № 183/98-ВР) заяву позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни мав особисто розглянути Президент України - Голова РНБО, проте цього не зробив.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо залишення без розгляду його заяви від 14 листопада 2018 року, ураховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року, позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою.
Також суд встановив, що 17 січня 2020 року, тобто після відкриття провадження в цій справі Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду на виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №9901/21/19 Президентом України направлено позивачу ОСОБА_1 відповідь на його заяву від 14 листопада 2018 року, в якій указано, що його звернення щодо додержання органами Національної поліції України у Запорізькій області законів під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадження і невиконання ними судових рішень, ухвалених слідчими суддями, розглянуто Президентом України.
До того ж позивачу повідомлено, що за дорученням Президента України його звернення надіслано Офісом Президента України до Міністерства внутрішніх справ України з проханням забезпечити перевірку наведених позивачем відомостей і проінформувати його та Офіс Президента України про результати.
Надаючи оцінку доводам учасників справи, Велика Палата виходить з таких міркувань.
Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України).
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону № 393/96-ВР).
Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (частина четверта статті 3 Закону № 393/96-ВР).
Відповідач не оспорював невідповідності заяви позивача передбаченим Законом № 393/96-ВР вимогам, а суд першої інстанції порушення приписів цього Закону щодо форми заяви не встановив.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону № 393/96-ВР). Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (частина третя цієї статті).