Постанова
іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 541/2803/16-к
провадження № 51-1371 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Бородія В.М., Єремейчука С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Крохмаль В.В.,
прокурорів Юхимовича П.В., Саіяна С.Г., Дроботової Є.В.,
захисників Костенка В.О.,
виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 січня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 420161706900000044, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого в АДРЕСА_2, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3
ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 січня 2018 року ОСОБА_1 визнано не винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 20 грудня 2019 року залишив вирок без зміни.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачено в тому, що він, обіймаючи посаду начальника відділення особового складу та стройового - заступника начальника штабу військової частини А1356, 27 жовтня 2016 року приблизно о 11:30 у своєму службовому кабінеті отримав для себе від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в розмірі 3000 грн за підготовку та видачу документів, необхідних для проходження останнім військової служби за контрактом на посаді лаборанта складу авіаційного пального роти матеріального забезпечення військової частини А1356, чим вчинив одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду,
будь-якої дії з використанням службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди - злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК.
Свій висновок про необхідність виправдати ОСОБА_1 за обвинуваченням
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК,
суд першої інстанції обґрунтував тим, що стороною обвинувачення не доведено наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 3 ст. 368 КК, а доказів, на які посилається сторона обвинувачення,
як кожного окремо, так і в сукупності, які визнано судом належними та допустимими, недостатньо для підтвердження факту вчинення ним інкримінованого злочину.
Крім того, суд визнав недопустимими ряд доказів, а саме матеріали за результатами проведених у межах цього кримінального провадження негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД).
Апеляційний суд погодився з таким висновком місцевого суду.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. На думку прокурора, суд першої інстанції безпідставно виправдав ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні. Зазначає, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК, суди всупереч
ст. 94 цього Кодексу не дали належної оцінки усім доказам у справі та з порушенням вимог процесуального закону визнали їх недопустимими. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий суд безпідставно визнав недопустимими доказами лист Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2016 року, протокол про результати контролю за вчиненням злочину - спеціального слідчого експерименту від 25 листопада 2016 року, клопотання прокурора від 28 вересня 2016 року про надання дозволу на проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи щодо
ОСОБА_2 та ОСОБА_1, доручення військового прокурора Полтавського гарнізону заступнику начальника Управління - начальнику ВБКОЗ УСБУ в Полтавській області організувати проведення НСРД щодо ОСОБА_3 та
ОСОБА_2 , оскільки згадані вище лист Апеляційного суду Полтавської області та клопотання прокурора не є доказами у провадженні. Крім того, лист Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2016 року про наявність ухвал слідчого судді суду апеляційної інстанції щодо надання дозволу на проведення НСРД, отриманий після завершення досудового слідства, був предметом дослідження суду,
а застосовані прокурором заходи щодо розсекречення ухвал не дали позитивного результату. Зазначає, що гриф секретності з протоколу про результати контролю за вчиненням злочину - спеціального слідчого експерименту від 25 листопада
2016 року було знято 4 січня 2017 року та надано стороні захисту в судовому засіданні 26 червня 2017 року. Прокурор стверджує, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, крім інших зібраних доказів, підтверджується показаннями свідків та висновком експерта від 30 листопада
2016 року № 45, але суд неправильно виклав їх зміст у вироку та необґрунтовано не взяв до уваги. Крім того, вважає, що ухвала апеляційного суду не містить докладних мотивів прийнятого рішення та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Виправданий ОСОБА_1 подав на касаційну скаргу прокурора заперечення, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення щодо нього - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурори Юхимович П.В., Саіян С.Г., Дроботова Є.В., підтримали подану касаційну скаргу прокурора та просили її задовольнити, скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Крім того, заявили клопотання про передачу кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Виправданий ОСОБА_1 та його захисник заперечили проти задоволення клопотання прокурорів та касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 373 КПК передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Положеннями ст. 62 Конституції України і ст. 17 КПК передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Однак суд дотримався положень ч. 6 ст. 22 КПК і створив необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав.
Так, суд у судовому засіданні на виконання вимог кримінального процесуального закону перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, на підставі яких
ОСОБА_1 було пред`явлене обвинувачення та надав їм належну оцінку.
Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення, суд навів мотиви, з яких визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_1, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання. З цим висновком правильно погодився суд апеляційної інстанції.
Твердження прокурора про те, що невідкриття процесуальних документів за якими надано дозволи на проведення НСРД, не є підставою для визнання доказів, отриманих у результаті таких дій, недопустимими безпідставні.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК недопустимим є доказ, отриманий при здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.