Постанова
Іменем України
16 червня 2020 року
м. Київ
справа № 199/7226/17
провадження № 61-37913св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В., | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., | Погрібного С. О., Яремка В. В., |
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2018 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
В обґрунтування позову зазначив, що 19 травня 2006 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") укладено кредитний договір № 11005044000, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 19 500,00 дол. США, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати цей кредит.
В забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором між цими сторонами укладено іпотечний договір від 19 травня 2006 року № 11005044000/11005048000/3.
За умовами іпотечного договору іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
11 червня 2012 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), що є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", відступило ТОВ "Кей-Колект" відповідно до договору факторингу № 4 свої права, вимоги за зобов`язаннями відповідача за кредитним договором.
Позивач зазначав, що 28 травня 2016 року до його квартири за адресою: АДРЕСА_1, намагались потрапити співробітники ТОВ "Кей-Колект" та пред`явили документи: витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно, де зазначено, що новим власником його квартири є ТОВ "Кей-Колект", у зв`язку з чим вимагали виселення осіб, що проживають в даній квартирі. Таким чином він дізнався, що незаконно позбавлений прав на володіння нерухомим майном - квартирою, а також, що ці дії були вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М.
Позивач стверджував, що відповідно до статті 24 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Однак повідомлення від ПАТ "УкрСиббанк" про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 19 травня 2006 року він не отримував. Про укладення між ТОВ "Кей-Колект" та ПАТ "УкрСиббанк" договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором не знав. Тому, на думку позивача, відступлення ПAT "УкрСиббанк" ТОВ "Кей-Колект" прав за іпотечним договором відбулося з порушенням приписів діючого законодавства України, а саме, порядку встановленого статтею 24 Закону України "Про іпотеку".
Також позивач посилався на те, що відповідно до укладеного кредитного договору ПAT "УкрСиббанк" надало йому споживчий кредит в іноземній валюті, у зв`язку з чим на дані правовідносини розповсюджується Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та оскільки спірне майно - квартира АДРЕСА_1, відповідає всім критеріям зазначеного закону України, вона не може бути примусово відчужена.
Крім того, зазначав, що відповідно до пункту 2 загальної частини Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, в редакції станом на 04 грудня 2015 року, органи державної реєстрації прав можуть проводити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно лише за місцем розташування такого майна. Однак приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., як державним реєстратором, винесено рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно, яке знаходиться поза межами Київського нотаріального округу, а саме у м. Дніпро.
Також позивач вказував на те, що відповідачем не було проведено оцінку та не встановлено вартість спірного нерухомого майна на момент набуття права власності на нього за ТОВ "Кей-Колект" суб`єктом оціночної діяльності, що також є порушенням чинного законодавства України.
У зв`язку з чим позивач вважав, що відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. не мала правових підстав для прийняття рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, та просив суд визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 04 грудня 2015 року, індексний номер 26775105, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ "Кей-Колект".
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 29 січня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає специфіці спірних правовідносин.
Крім цього, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що при реєстрації права власності на іпотечне майно за ТОВ "Кей-Колект", як врегулювання кредитних правовідносин та стягнення забезпеченого іпотекою майна в позасудовому порядку, порушень норм діючого цивільного законодавства з боку відповідачів встановлено не було.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2018 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У червні 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що порушення цивільного права чи цивільного інтересу особи підлягають судовому захисту у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у випадку якщо він є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням;
- не надали належну оцінку доводам заявника про те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно, яке знаходиться поза межами її нотаріального округу, тому вийшла за межі своїх повноважень;
- проігнорували доводи заявника про те, що його неповідомили про відступлення ПАТ "УкрСиббанк" прав вимоги за іпотечним договором до ТОВ "Кей-Колект";
- не звернули увагу на те, що дана справа не є малозначною і не може розглядатися в у порядку спрощеного позовного провадження.
У серпні 2018 року ТОВ "Кей-Колект" із застосуванням засобів поштового зав`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило залишити її без задоволення з підстав необґрунтованості, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року; витребувано матеріали справи № 199/7226/17 із суду першої інстанції та надано сторонам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2018 року матеріали справи № 199/7226/17 надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та матеріали справи передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня2020 року справу № 199/7226/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.
Позиція Верховного Суду та її нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 травня 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено кредитний договір № 11005044000, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 19 500,00 дол. США, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати цей кредит.
В забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено іпотечний договір від 19 травня 2006 року № 11005044000/11005048000/3.
За умовами іпотечного договору іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яке належало іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 травня 2006 року.
11 червня 2012 року ПАТ "УкрСиббанк", що є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", відступило ТОВ "Кей-Колект" відповідно до договору факторингу № 4 свої права, вимоги за зобов`язанням відповідача за кредитним договором.
Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 грудня 2015 року № 26775105, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М., як державний реєстратор, здійснила державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект" з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що таке рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. прийнято з порушенням вимог Законів України "Про іпотеку", "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", в редакції станом на момент його ухвалення, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає специфіці спірних правовідносин.
Крім цього, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що при реєстрації права власності на іпотечне майно за ТОВ "Кей-Колект", як врегулювання кредитних правовідносин та стягнення забезпеченого іпотекою майна в позасудовому порядку, порушень норм діючого цивільного законодавства з боку відповідачів встановлено не було.
Із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд повністю погодитись не може з огляду на таке.
Щодо суті спору
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до вимог статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.?
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону.
Відповідно до статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.