ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.
14 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/187/19
Провадження № 11-1280заі19
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
Рішенням Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України - вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом до ВРП про визнання протиправним та нечинним зазначеного рішення, поновлення його на роботі на посаді судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, посилаючись на те, що відповідач під час його прийняття діяв не у спосіб, визначений законом, оскільки ВРП могла звільнити суддю на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України тільки у випадку відсутності раніше прийнятого рішення за поданням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ). Тобто ВРП не наділено повноваженнями приймати рішення за поданням ВРЮ, на підставі якого вже було прийнято відповідну постанову Верховною Радою України (далі - ВРУ), яку надалі було визнано протиправною та скасовано. З огляду на рішення міжнародної судової установи, прийняте в тому числі за заявою ОСОБА_1 , рішення ВРЮ, яке стало підставою для прийняття ВРУ постанови про звільнення позивача, прийнято з порушенням норм чинного на той час законодавства та не відповідає принципам незалежності. А тому в оскаржуваному рішення ВРП мало спростувати висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) і національних судів та навести переконливі докази того, чому прийняте з порушенням вимог закону рішення ВРЮ є чинним. Внаслідок протиправних дій відповідача здійснено повторне переслідування судді з повторним застосуванням санкції, без наведення в оскаржуваному рішенні жодних мотивів та аргументів притягнення до дисциплінарної відповідальності, внаслідок чого позивача звільнено з посади. Відповідач пропустив строк для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Рішенням Касаційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ВРП від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку, однак в цій частині оскаржуване рішення відповідача не містить відповідних мотивів.
У грудні 2019 року ВРП звернулася з апеляційною скаргою до Великої Палати Верховного Суду, в якій просила скасувати рішення Касаційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та нечинним рішення ВРП від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ВРП задоволено, рішення Касаційного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та нечинним рішення ВРП від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з таких підстав.
Указом Президента України від 31 серпня 2004 року №1026/2004 позивача призначено на посаду судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.
Постановою ВРУ від 14 квітня 2010 року позивача обрано на посаду судді цього ж суду безстроково.
У січні 2012 року до ВРЮ надійшли заява ОСОБА_2 та депутатське звернення народного депутата України Коржева А. Л. щодо порушення позивачем норм законодавства під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3
29 травня 2012 року ВРЮ прийняла рішення № 748/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.
Підставою для ухвалення вказаного рішення стали допущені позивачем порушення норм чинного законодавства України під час розгляду у грудні 2011 року заяви ОСОБА_3 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.
Відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ, дії, вчинені суддею ОСОБА_1 , свідчать про його безвідповідальне ставлення до своїх службових обов`язків, умисне порушення ним вимог чинного законодавства України при здійсненні правосуддя, що викликає сумнів у його об`єктивності та неупередженості. Дії судді спричинили позбавлення особи права на апеляційне оскарження судових рішень і є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.
13 червня 2012 року за вихідним № 44/0/12-12 подання ВРЮ про звільнення судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді направлено до ВРУ.
Рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2012 року у справі П/9991/419/12 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання рішення від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 незаконним відмовлено.
21 червня 2012 року питання про звільнення позивача з посади судді у зв`язку з порушенням присяги розглядалось на пленарному засіданні ВРУ. Відповідно до результатів поіменного голосування за звільнення з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги проголосував 221 народний депутат України, при необхідних 226 голосів, тобто рішення прийнято не було.
25 червня 2012 року ВРЮ повторно звернулась до ВРУ з поданням № 45/0/12-12 про звільнення позивача.
Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2012 року № 5126-VI позивача звільнено з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги судді.
Зазначену постанову ВРУ оскаржено ОСОБА_1 в судовому порядку.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року у справі № П/9991/944/12 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання постанови від 5 липня 2012 року № 5126?VI незаконною.
У лютому 2013 року ОСОБА_1 подав до ЄСПЛ заяву проти України, в якій скаржився: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.
З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.
Справу було розпочато за заявами, у яких стверджувалось, зокрема, що звільнення заявників з посад суддів порушувало їхні права, гарантовані статтями 6 та 8Конвенції. Факти, що стали підставою для їх звільнення, розглядала ВРЮ. Подання ВРЮ про звільнення суддів були внесені на розгляд до ВРУ або Президента України (залежно від того, який з цих органів влади призначав заявників на посади суддів) для прийняття остаточних рішень щодо їх звільнення. У подальшому заявники безрезультатно оскаржували своє звільнення до Вищого адміністративного суду України або інших судів.
19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Суд, встановлюючи порушення за пунктом 1 статті 6 Конвенції, зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109-31), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Також у рішенні ЄСПЛ вказав на те, що у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 166-67 та 173-85) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них. Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.
Вказане рішення набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
У травні 2017 року позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), у якій просив скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року та прийняти рішення про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду України від 7 серпня 2017 року заяву позивача задоволено частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , Верховний Суд України виходив з того, що згідно із визначеним чинним законодавством порядком виконання рішень Європейського суду з прав людини, а також враховуючи, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року, якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
На виконання пункту 5 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в новій редакції) позовну заяву передано до Касаційного адміністративного суду.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 1 лютого 2018 року у справі № П/9991/944/12 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову ВРУ від 5 липня 2012 року № 5126-VI.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року апеляційні скарги ВРУ та ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 1 лютого 2018 року у справі № П/9991/944/12 залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Наказом голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року №12-к на виконання рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року і постанови Верховного Суду від 1 лютого 2018 року у справі № П/9991/944/12 скасовано наказ від 13 липня 2012 року №13-к про відрахування судді ОСОБА_1 16 липня 2012 року зі штату Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги; визнано ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов`язків судді цього суду з 13 вересня 2018 року.
14 березня 2019 року ВРП ухвалено рішення №757/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України».
ВРП дійшла висновку, що рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги є чинним, а тому питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення ОСОБА_1 перебуває поза межами компетенції ВРП у цьому провадженні.
Жодних власних висновків та мотивів звільнення судді з посади у зв`язку з вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубим чи систематичним нехтуванням обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявленням його невідповідності займаній посадізазначене рішення ВРП не містить.
Разом із тим частина шоста статті 56 глави 6 розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» покладає на ВРП обов`язок ухвалити вмотивоване рішення за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України.
Частиною другою статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» також встановлено, що факти, які свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом)