Постанова
іменем України
23 червня 2020 року
м. Київ
справа № 489/3489/18
провадження № 51-1462 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Щепоткіної В. В.,
суддів Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Точкар В. М., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150040001061, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Миколаєві, зареєстрований на АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, за невстановлених в ході досудового розслідування обставин, незаконно придбав бойовий припас - бойову реактивну протитанкову гранату разового використання РПГ-22 "НЕТТО", промислового виготовлення, придатну для використання за цільовим призначенням, який незаконно зберігав за місцем свого проживання на АДРЕСА_2, без передбаченого законом дозволу. В ході проведення санкціонованого обшуку 11 лютого 2016 року його було вилучено у ОСОБА_1 співробітниками поліції.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Точкар В. М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_1 ч. 1 ст. 263 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Зазначенні обставини, на думку прокурора, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог ст. 419 КПК доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, не дав обґрунтованих відповідей на них та безпідставно залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без зміни.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор Гошовська Ю. М. не підтримала касаційну скаргу прокурора.
Мотиви Суду
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
Згідно з положеннями ст. 86, ст. 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Вказане також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 року, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".