ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2020 року
м. Київ
справа № 813/540/17
адміністративне провадження № К/9901/20800/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року (суддя Братичак У.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року (судді Яворський І.О., Кухтей Р.В., Нос С.П.) у справі № 813/540/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області (яке є правонаступником Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У лютому 2017 року позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (по тексту - Дрогобицька ОДПІ ГУДФС у Львівській області; відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 04 січня 2017 року № 2-О "Про звільнення";
- поновити його на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податку на прибуток, місцевих податків, екологічного податку та рентної плати управління податків і зборів з юридичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області;
- стягнути з Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 позов мотивував тим, що наказом відповідача від 04 січня 2017 року
№ 2-О його було звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку зі скороченням штатної чисельності працівників. Вказував, що спірний наказ є протиправним, а він підлягає поновленню на роботі, оскільки йому було запропоновано тимчасову (декретну) посаду та не запропоновано жодних інших вакантних посад в інших відділах податкової інспекції, які відповідали рівню його кваліфікації та професійної підготовки. Крім того, відповідачем не було враховано переважне право позивача на залишення на роботі, визначене статтею 42 КЗпП України, а саме: висока кваліфікація, спеціальна освіта, продуктивність праці, тривалий безперервний стаж роботи в органах податкової інспекції. ОСОБА_1 стверджував, що фактично в Дрогобицькій ОДПІ ГУДФС у Львівській області відбулась лише зміна назви відділу, в якому він працював.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 11 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання відповідачем процедури звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Зокрема, суд установив факт вчасного попередження позивача про майбутнє вивільнення, пропозиції про зайняття вакантної посади та її відхилення позивачем, а також факт відсутності у позивача переважного права на залишення на посаді.
Львівський апеляційний адміністративний суд погодився з позицією суду першої інстанції та зазначив, що в даному випадку мало місце скорочення штату працівників Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області. За правилами статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Водночас, норми КЗпП України не містять вимог щодо кількості таких пропозицій та не зобов`язують роботодавця ураховувати побажання працівника. Позивачу було запропоновано відповідно до його кваліфікації наявну тимчасово вакантну посаду в тому ж відділі, в якому він працював, однак від цієї пропозиції ОСОБА_1 відмовився. До того ж, у порівнянні з іншими працівниками відділу податку на прибуток, місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів управління оподаткування юридичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області у позивача найменший стаж роботи, заохочень за успіхи у роботі у нього не має.
За таких мотивів суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_1 посилається на правову позицію Верховного Суду України в даній категорії спорів, згідно з якою роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є на підприємстві (установі, організації). Проте, відповідач не запропонував позивачу всі наявні посади, які були вакантні станом на 04 листопада 2016 року. Натомість, позивачу було запропоновану посаду тимчасово відсутнього працівника - ОСОБА_2, яка 05 грудня 2016 року вийшла на роботу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років і була переведена у Трускавецьке відділення. Крім того, позивачу не була запропонована посада заступника начальника Бориславського відділення, яку він міг займати відповідно до своєї кваліфікації.
Також скаржник зазначає про те, що не відповідають дійсним обставинам твердження судів попередніх інстанцій про те, що порівняно з іншими працівниками позивач має найменший стаж роботи у відділі податку на прибуток, місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів управління оподаткування юридичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області. ОСОБА_1 стверджує, що станом на момент його звільнення - 04 січня 2017 року, в структурі податкової інспекції були працівники з меншим, ніж у нього, стажем роботи.
Позивач вважає, що пропонування йому тимчасової посади не є підтвердженням належного виконання відповідачем свого обов`язку щодо працевлаштування працівника.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У запереченнях на касаційну скаргу представник Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року - залишити без змін. Свою позицію відповідач обґрунтовує додержанням законодавчо визначеної процедури вивільнення працівника, а саме:
- 04 листопада 2015 року позивача було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення з одночасним пропонуванням заміщення посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податку на прибуток, місцевих податків, екологічного податку та рентної плати управління податків і зборів з юридичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області на час декретної відпустки основного працівника ОСОБА_2 . Від запропонованої посади ОСОБА_1 відмовився;
- посада заступника начальника - начальника Бориславського відділення позивачу не пропонувалася, оскільки відповідач не є суб`єктом призначення на цю посаду; призначення на вказану посаду здійснюється Головою ДФС України;
- наявність здобутої позивачем освіти в Національному університеті державної податкової служби України не свідчить про високий рівень його кваліфікації.
Представник відповідача зазначив про безпідставність тверджень позивача про те, що його було поновлено на попередній посаді, яка мала безстроковий характер, оскільки 16 грудня 2015 року ОСОБА_1 переведено на тимчасову посаду, до виходу з відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3 . З приводу доводів скаржника про те, що станом на момент його звільнення в структурі податкової інспекції були працівники з меншим, ніж у нього, стажем роботи, представник відповідача зазначив, що працівники - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 обіймали тимчасові посади на час декрету основного працівника.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII зазначену касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Бевзенко В.М. (суддя-доповідач), Шарапа В.М., Данилевич Н.А.
24 квітня 2020 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 24 квітня 2020 року № 659/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 16 квітня 2020 року № 5), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Загороднюк А.Г., Калашнікова О.В.
Ухвалою від 25 червня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. замінив відповідача у справі -Дрогобицьку ОДПІ ГУДФС у Львівській області її правонаступником - ГУДФС у Львівській області, провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні на 26 червня 2020 року
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
На підставі наказу від 01 лютого 2016 року № 67 "Про введення в дію структури Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області та затвердження переліку індексів структурних підрозділів" та від 02 лютого 2016 року № 69 "Про введення в дію штатного розпису Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області", відповідачем було проведено процедуру скорочення (зменшення) штатної чисельності працівників.
04 листопада 2016 року наказом Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області № 78-О на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року № 813/1602/16, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу податку на прибуток, місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів управління оподаткування юридичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області.
Того ж дня ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення із займаної посади з 04 січня 2017 року згідно з пунктом1 статті 40 КЗпП України та запропоновано посаду головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податку на прибуток, місцевих податків, екологічного податку та рентної плати управління податків і зборів з юридичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області, тимчасово на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років основного працівника ОСОБА_2 .
Від запропонованої посади позивач відмовився, що підтверджується його особистим підписом на пропозиції.
Наказом Дрогобицької ОДПІ ГУДФС у Львівській області від 04 січня 2017 року № 2-О "Про звільнення" позивача звільнено згідно з пунктом 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 статті 40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності). Підстава: попередження про наступне вивільнення від 04 листопада 2016 року.
Вважаючи своє звільнення незаконним і таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.