ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2020 року
м. Київ
справа № 440/2896/19
адміністративне провадження № К/9901/30467/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року (у складі судді Клочко К.І.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Присяжнюк О.В., суддів: Любчич Л.В., Спаскіна О.А.)
у справі №440/2896/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та стягнення одноразової грошової допомоги.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (з урахуванням залучення співвідповідачем), в якому просив:
- визнати незаконними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо невиплати в повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні;
- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні на користь позивача у сумі 6216,70 грн;
- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні його з 1 червня 2013 року по день ухвалення рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 141,57 грн.
2. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та повернуто позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 1 червня 2013 року по день ухвалення рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 141,57 грн; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2896/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в частині позовних вимог про визнання незаконними дій, стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні; залучено до участі у справі у якості другого відповідача Ліквідаційну комісію Управління МВС України в Полтавській області.
3. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року в оскаржуваній частині (про повернення позовної заяви) залишено без змін.
4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
5. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 1 червня 2013 року по день ухвалення рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 141,57 грн, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом і підстави для його поновлення відсутні.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
6. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, коли він достеменно дізнався про порушення свого права на належний розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, тому оскаржувані рішення ґрунтуються на припущеннях, а отже є незаконними та підлягають скасуванню.
7. Натомість позивач вказує, що він дізнався про порушення свого права з листа Ліквідаційної комісії Кременчуцького відділу Управління МВС України в полтавській області від 30 липня 2019 року вих. №К-843.
8. Також зазначає, що він не знав та не міг знати і не мав жодного законодавчо визначеного обов`язку дізнаватись про правильність виплати йому одноразової допомоги при звільненні.
9. При цьому позивач посилається на рішення Конституційного Суду України, рішення Європейського суду з прав людини та численну практику Верховного Суду.
10. Відповідач не погоджується з касаційною скаргою позивача, вважає її необґрунтованою, тому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
12. Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року, зокрема, відмовлено в задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та повернуто позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 1 червня 2013 року по день ухвалення рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 141,57 грн.
13. Відповідно до статті 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
14. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
15. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
16. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
17. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
18. Положеннями статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
19. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.