ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2020 року
м. Київ
справа № 740/2678/16-к
провадження № 51-1929км18
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Стороженка С. О., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Матюшевої Є. В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 22 січня
2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
та жителя АДРЕСА_1 ), судимого 2 квітня 2010 року за вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області
за ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням
ст. 69 КК, за ч. 3 ст. 185 КК, ч. 3 ст. 186 із застосуванням ст. 69 КК та на підставі ст. 70 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки
без конфіскації майна, звільненого 7 травня 2012 року умовно - достроково на невідбутий строк покарання 1 рік 2 місяці 24 дні,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої
та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області
від 17 серпня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, і призначено йому покарання:
за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
за ч. 3 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
за ч. 1 ст. 357 КК - у виді обмеженням волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі статей 75, 76 КК звільнено від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та зобов`язано періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально - виконавчої інспекції.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у вказаному кримінальному провадженні.
За вироком суду першої інстанції 03 лютого 2014 року близько 00 годин ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_2, скористався вільним доступом до банківської кредитної картки ПриватБанку, що належить ОСОБА_2, та викрав її з наміром згодом зняти з неї грошові кошти.
Після цього ОСОБА_1, достовірно знаючи код доступу (PIN-код) до грошових коштів у банкоматі на АДРЕСА_3, повторно таємно викрав із картки гроші в сумі 3000 грн (без врахування комісії в сумі 120 грн), чим завдав потерпілій ОСОБА_2 матеріального збитку за загальну суму 3120 грн.
Також улітку 2014 року ОСОБА_1 шляхом розбиття вікна проник до будинку за адресою: АДРЕСА_4, належного ОСОБА_3, звідки викрав тюнер "Toshiba 2165 XR" вартістю 700 грн, плед-покривало вартістю 479,80 грн, дві подушки розмірами 60х60, вартістю 260 грн, що належать власнику помешкання. Після цього ОСОБА_1 із викраденим з місця скоєння злочину зник.
Крім того, в травні 2015 року ОСОБА_1, перебуваючи на території будинку ОСОБА_4, розташованого за адресою: АДРЕСА_5, користуючись вільним доступом, викрав велосипед "Аіст" вартістю 700 грн, що належить власниці помешкання. Після цього ОСОБА_1 із викраденим
з місця скоєння злочину зник, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди.
Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 29 травня 2017 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Верховний Суд постановою від 19 березня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасував
і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За вироком Чернігівського апеляційного суду від 22 січня 2020 року вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 серпня
2016 року стосовно ОСОБА_1 скасовано в частині призначення покарання.
Ухвалено новий вирок, за яким призначено йому покарання:
- за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- за ч. 3 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- за ч. 1 ст. 357 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Ухвалено обчислювати строк відбування покарання з моменту затримання ОСОБА_1, тобто з 17 грудня 2019 року.
У решті цей вирок залишено без змін.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений просить на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирокапеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у цьомусуді. Посилається на порушення апеляційним судом вимог ст. 370 КПК, оскільки останній,призначаючи покарання, не дав оцінки наявним пом`якшуючим обставинам - щирому каяттю і відшкодуванню шкоди. Вказує, що апеляційний суд не врахував того, що він позитивно характеризується за місцем проживання і протягом 3 років перебування на обліку в органі пробації не вчинив жодного правопорушення. Крім того, стверджує, що суд апеляційної інстанції під час призначення йому покарання безпідставно не застосував положення ст. 69 КК. Просить зарахувати йому у строк покарання строк його попереднього ув`язнення за правилами ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги та просила залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Захисник направив до Суду заяву про неможливість прибуття на касаційний розгляд, однак не заперечував щодо розгляду кримінального провадження
у його відсутність, з чим погодився засуджений.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу та просив задовольнити її з викладених у ній підстав.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокуроратазасудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження, а також касаційну скаргу з долученими матеріалами, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Зі змісту касаційної скарги видно, що доведеності винуватості ОСОБА_1
у вчиненні інкримінованих йому злочинів та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, у касаційному порядку не оспорено.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення
та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність
за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Вирок апеляційного суду складено з дотриманням цих вимог кримінального процесуального закону.
Розглянувши апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції скасував вирок районного суду лише в частині призначення покарання та постановив свій вирок, у якому зазначив зміст вироку суду першої інстанції з викладенням формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, також зазначив короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення та рішення по суті вимог апеляційних скарг.
Таким чином, викладені в касаційній скаргзі доводи про невідповідність вироку апеляційного суду вимогам закону є безпідставними.
Як випливає із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю,
а й домірністю, яка є проявом справедливості.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винуватого й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.