Постанова
Іменем України
22 червня 2020 року
м. Київ
справа № 725/885/16-ц
провадження № 61-10902св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", товариство з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг",
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каримова Нелля Сабірова,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Каримової Неллі Сабірової та касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Криловою Оленою Леонідівною, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", банк), товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (далі - ТОВ "Естейт Селлінг") про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що 16 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно умов якого банк зобов`язався надати останньому кредит у розмірі 31 280 доларів США. Як забезпечення виконання зобов`язань між сторонами 25 липня 2007 року укладено договір іпотеки та передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 листопада 2013 року задоволено позов АТ КБ "Приватбанк" та звернуто стягнення на вказану квартиру. Зазначене рішення суду першої інстанції було частково змінено рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 22 січня2014 року та доповнено рішення суду складовими частинами наявної заборгованості за кредитним договором, а також визначено початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації в сумі 176 750 грн.
Позивач вказував, що 26 січня 2016 року банк уклав з ТОВ "Естейт Селлінг" договір купівлі-продажу предмета іпотеки, відповідно до якого було реалізовано іпотечне майно, а саме квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира). Продаж квартири було вчинено без проведеної експертної оцінки її вартості та повідомлення іпотекодавця про намір укласти договір купівлі-продажу. Крім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", дія якого поширюється на спірні правовідносини, оскільки: кредит позивачем було отримано в іноземній валюті на споживчі потреби, передане в іпотеку майно є постійним місцем проживання позичальника. АТ КБ "Приватбанк" не мав права відчужувати спірну квартиру.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 103 від 26 січня 2016 року, яке знаходиться в АДРЕСА_1, що укладений між АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Естейт Селлінг".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці в складі судді: Стоцької Л. А. від 19 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави для визнання недійсним оспореного позивачем договору купівлі-продажу відсутні, оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки від 25 листопада 2013 року, яке з урахуванням доповнень апеляційного суду набрало законної сили 22 січня 2014 року, було ухвалене до моменту набрання чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та не виконувалось державними виконавцями у порядку примусового виконання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області в складі колегії суддів: Бреславського О. Г., Савчук М. В., Чупікової В. В., від 07 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 травня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1, укладений 26 січня 2016 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновки суду першої інстанції. Спірна квартира АДРЕСА_1, її загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, квартира використовується позивачем як місце постійного проживання, інше нерухоме житлове майно у позивача у власності не знаходиться і він не є суб`єктом Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", у зв`язку із чим оспорюваний договір купівлі-продажу слід вважати таким, що суперечить законодавству, оскільки він укладений АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким тимчасово заборонено відчужувати без згоди власника нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки і виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, наданим громадянину України в іноземній валюті.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року касаційну скаргу представника ПАТ КБ "ПриватБанк" Сокуренко Н. В. задоволено частково. Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 07 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційним судом не з`ясовано, а позивачем не надано жодних доказів на підтвердження відсутності у нього іншого нерухомого житлового майна станом на момент укладення оспореного договору купівлі-продажу. Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які є в матеріалах справи, свідчать про відсутність іншого нерухомого майна у ОСОБА_1 станом на 12 травня 2016 року, а у ОСОБА_2 - станом на 20 квітня 2016 року. Однак відсутність у іпотекодавців іншого нерухомого майна, ніж спірна квартира, у квітні-травні 2016 року не має правового значення для вирішення даної справи, оскільки обов`язком суду було перевірити указані обставини станом на момент укладення оспореного договору купівлі-продажу, дослідити такі обставини в сукупності з іншими умовами, викладеними у Законі України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та у зв`язку із цим вирішити спір. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відповідність предмета іпотеки у вигляді спірної квартири вимогам статті першої Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та необхідність його застосування у спірних правовідносинах є передчасними. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17 (касаційне провадження № 14-389цс18).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 травня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 січня 2016 року між АТ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Закон № 1304-VII є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження №14-111цс19). Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 постійно, а саме з травня 2007 року, мешкає у спірній квартирі, тобто використовує її як місце свого постійного проживання. Відповідно до довідок із деталізованою інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 березня 2019 року та 18 березня 2019 року, виданих Центром надання адміністративних послуг Чернівецькою міською радою на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що спірна квартира належить позивачу та його дружині ОСОБА_2, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності у реєстрі відсутні (а. с. 200 - 203). Отже, позивач постійно проживав у спірній квартирі, загальна площа якої не перевищує 140 кв.м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає. Тобто, на момент укладення оспорюваного правочину 26 січня 2016 року у іпотекодавців іншого нерухомого майна, ніж спірна квартира, не було. За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
У червні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_3, в якій просило оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, посилалося на порушення норма матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що мораторій не пом`якшує та не скасовує юридичну відповідальність особи, а тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути застосований до спірних правовідносин. Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 22 січня 2014 року позовні вимоги банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який розташований за адресою АДРЕСА_1 задоволено частково: надано банку право продажу предмету іпотеки. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 22 січня 2014 року набрало чинності 22 січня 2014 року. В той же час, Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" набрав чинності 07 червня 2014 року. Позивач жодних активних дій, направлених на укладення договору купівлі-продажу квартири, не вчиняв. Позивач не надав доказів, що він проживає в спірному будинку та вказаний будинок є його постійним місцем проживання. ОСОБА_1 не надав до суду доказів, що під час укладення договору купівлі-продажу сторонами було допущено порушення статті 203 ЦК України.
У червні 2019 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каримова Н. С. подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, посилалась на порушення норма матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, повторно розглядаючи справу в порушення вимог рішення Верховного Суду не дослідив обставини щодо наявності всіх умов, визначених в законі про мораторій. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність застосування Закону про мораторій лише з тих підстав, що "позивач постійно проживав у спірній квартирі, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає". Кредитний договір укладено 16 травня 2007 року, в той час як право власності ОСОБА_1 на квартиру №33 зареєстровано 18 травня 2007 року та 25 травня 2007 року передано в іпотеку під забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Реєстрація місця проживання здійснюється з метою обліку відомостей щодо місця проживання або місця перебування фізичних осіб. Висновок про те, що квартира АДРЕСА_1, була місцем проживання позивача на момент укладення спірного договору купівлі-продажу спростовуються довідкою ПП "Житлосервіс" від 30 листопада 2015 року за номером 749, яка була надана нотаріусу. Згідно вказаної довідки станом на 30 листопада 2015 року за адресою відчужуваного нерухомого майна були зареєстровані тільки ОСОБА_4 та її внук ОСОБА_5 належні та допустимі докази того, що договір купівлі-продажу на момент його вчинення не відповідає вимогам Закону про мораторій. Позивач повинен був надати ще під час розгляду справи в суді першої інстанції. Звернення стягнення відбулось в момент набрання відповідним рішенням суду законної сили. Саме з цього часу АТ КБ "ПриватБанк" в силу закону набув право розпоряджатись спірним майном.Позиція позивача щодо необхідності застосування до вказаних правовідносин вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" в частині заборони примусового стягнення предмета іпотеки на час дії цього Закону є безпідставною, оскільки даний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань.продаж квартири банком відбувся в межах його прав, без здійснення примусових дій, застосування яких передбачено виконавчим законодавством та тих дій, які передбачені Законом України "Про іпотеку" при продажу виконавчою службою іпотечного майна при примусовому виконанні судового рішення.
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", в якому просив касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін.Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що докази постійного проживання позивача в указаній квартирі містяться в матеріалах справи, зокрема такими доказами є паспорт позивача із відміткою про зареєстроване місце проживання, кореспонденція, яка надсилалась позивачу як судом так і відповідачами, з яких вбачається, що адресою проживання ОСОБА_1 є спірна квартира. Крім вказаних доказів, банку достовірно відомо про постійне місце проживання в квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується позовом до ОСОБА_1 та інших співмешканців про виселення із цієї квартири в справі № 725/3754/17. Проте посилання банком на положення законодавства про дію закону в часі у даному випадку є безпідставним, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений під час дії Закону №1304-VII, а саме 26 січня 2016 року, що є прямим порушенням його вимог. Законом 1304-VII встановлена заборона примусового стягнення нерухомого житлового майна - предмету іпотеки під час його дії. Зазначає про необхідність врахування висновків зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 726/1538/16-ц.