Постанова
Іменем України
22 червня 2020 року
м. Київ
справа № 376/946/17
провадження № 61-14829св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - виконавчий комітет Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 10 листопада 2017 року у складі судді: Бойка М. Г. та постанову апеляційного суду Київської області від 19 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Суханової Є. М., Матвієнко Ю. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області, про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3, 1947 року народження, місцем проживання якого було село Безпечна Сквирського району Київської області, а її мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті батьків позивач та її дві сестри - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є спадкоємцями за законом першої черги.
Відповідно до чинного законодавства ОСОБА_1 звернулася до Сквирської районної державної нотаріальної контори для оформлення свідоцтва на спадщину після смерті батьків, де було отримано відомості про існування заповіту ОСОБА_3 від 09 лютого 2016 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області ОСОБА_11 за реєстровим № 12.
ОСОБА_1 вказувала, що на підставі оспорюваного заповіту ОСОБА_3, який на той час був неписьменним, незрячим (особою з інвалідністю першої групи по зору) та взагалі на час посвідчення заповіту вже був "лежачим", заповів ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,027 га, яка знаходиться на території Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-КВ № 066907 від 20 листопада 2001 року та Ѕ земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,422 га, кадастровий номер 3224082100:05:022:0007, яка знаходиться на території Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серія ЕКА № 732863 від 31 липня 2015 року .
Позивач вважала, що заповіт не відповідає чинному законодавству та має бути визнаний недійсним, тому що цей заповіт не відповідає волі спадкодавця та вчинений з порушенням чинного законодавства, що є достатньою підставою для визнання цього заповіту недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 207, 215, 1233, 1234, 1247, 1248, 1253, 1257 ЦК України. У порушення цих вимог і заповіті не зазначено, що заповіт був підписаний іншою особою за дорученням ОСОБА_3 . При цьому підпис та напис на заповіті очевидно виконаний не спадкодавцем. Також і не має даних про свідків, які мають підтвердити факт ознайомлення спадкодавця зі змістом заповіту. Позивач вважає, що невиконання особисто підпису та напису на заповіті саме ОСОБА_3 є порушенням статей 1234, 1247, 1248 ЦК України.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 09 лютого 2016 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області ОСОБА_11 за реєстровим № 12.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 06 червня 2017 року справа направлена за підсудністю до Таращанського районного суду Київської області.
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 10 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Київської області від 19 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що судом не встановлено фактів і позивачем не доведено обставин, які б могли бути підставою для визнання заповіту недійсним. У момент складення заповіту ОСОБА_3 був писемним та не страждав фізичними вадами або хворобами, що обмежували його здатність самостійно прочитати заповіт та вчинити на ньому свій підпис, а тому в секретаря виконкому Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області ОСОБА_11 не було підстав застосовувати правила частини четвертої статті 207 ЦК України та посвідчувати заповіт за відсутності особистого підпису ОСОБА_3 на ньому. Заповіт, складений ОСОБА_3 09 лютого 2016 року, відповідає вимогам закону щодо його форми, а саме - він викладений у вигляді письмового документу, підписаний власноруч заповідачем, посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування з дотриманням вимог, викладених в розділі ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2011 року № 3306/5, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті. Належних та допустимих доказів про невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача позивачем надано не було. Тому суди зробили висновок, що було дотримано порядок посвідчення заповіту, зокрема послідовно вчинено всі необхідні для цього дії. Позивачем не доведено допущення порушень посвідчення заповіту, які були б підставою для визнання його недійсним.
При відхиленні доводів апеляційної скарги апеляційний суд вказав, що посилання позивача, як на доказ лише на довідку МСЕК серії НОМЕР_1 про встановлення ОСОБА_3 2 групи інвалідності пов`язаної з загальним захворювання зору не є достатнім. Допитана в судовому засіданні за її згодою, як свідок представник третьої особи, секретар виконкому Дулицької сільської ради ОСОБА_11 показала, що на підставі попередньої домовленості 09 лютого 2016 року до її робочого кабінету в супроводі своєї дружини ОСОБА_7 прибув ОСОБА_3, який побажав скласти заповіт від свого імені на ОСОБА_8 на належні йому земельні ділянки. Нею за допомогою технічних засобів було надруковано текст заповіту та надано його ОСОБА_9, для того щоб він його прочитав. ОСОБА_3 прочитав текст заповіту самостійно вголос, ознайомився з його змістом та погодився з ним (прочитав своє прізвище, що заповідає за текстом заповіту та кому), після чого підписав, і вчинив напис в тексті заповіту "з моїх слів записано вірно". Але вона попросила його, щоб він дописав та зазначив про те, що заповіт ним прочитано в голос. На що останній відмовив, сказавши що: "й так багато". Також вона повідомила, що підготовка до посвідчення та саме посвідчення заповіту 09 лютого 2016 року тривало з 10 години 30 хвилин до 11 години 10 хвилин. Дані обставини підтверджуються іншими доказами, наявними у справі. Судом першої інстанції було роз`яснено сторонам їх право клопотати перед судом про призначення у справі відповідної експертизи на предмет можливості ОСОБА_3 в момент складання заповіту самостійно вчиняти дії щодо прочитання та підписання його тексту, однак своїми процесуальними правами позивач розпорядилася на власний розсуд, відповідних клопотань не заявляла. Не заявляла таких клопотань ОСОБА_1 і в апеляційній скарзі.
Аргументи учасників справи
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у постанові апеляційного суду вказано на те, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судове рішення оскарженню в касаційному порядку не підлягає, проте справа є спором щодо спадкування, а тому вона помилково віднесена судом до малозначних справ. Суди неправильно застосували статті 203, 215, 1247, 1248, 1253 ЦК України, Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 11 грудня 2011 року № 3306/5. Суди не встановили повноважень посадової особи Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області Кардані Г. В. на посвідчення заповіту. ОСОБА_3, будучи особою із інвалідністю 2-гої групи по зору, не мав фізичної можливості прочитати заповіт, а тому при його посвідченні присутність двох свідків була обов`язковою. В заповіті відсутній власноручний запис ОСОБА_3 про те, що заповіт прочитаний ним вголос. Вказує, що докази, надані стороною відповідача, подано з порушенням вимог статті 131 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції), оскільки відповідач заявив про допит свідків тільки після того як вже були допитані свідки з боку позивача і стороною відповідача було надано та приєднано судом до матеріалів справи адвокатський запит (на виконання протокольної ухвали суду від 09 жовтня 2017 року) та лист-відповідь на нього лікаря ОСОБА_10 від 07 листопада 2017 року. Апеляційний суд не відреагував на клопотання про відкладення розгляд справи від 15 лютого 2018 року, розглянув справу без участі позивача.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 09 лютого 2016 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно якого заповідав ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,027 га, яка знаходиться на території Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області та Ѕ земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,422 га, кадастровий номер 3224082100:05:022:0007, яка знаходиться на території Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області.
Заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області ОСОБА_11 та в присутності останньої підписаний ОСОБА_3, особа заповідача встановлена, дієздатність перевірена. Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 12.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
ОСОБА_1 - дочка ОСОБА_3 .
Згідно копії спадкової справи будь-які докази, що ОСОБА_3 не момент складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 був сліпий або неписьменний відсутні.
Відповідно до довідки МСЕК серії НОМЕР_1 від 31 липня 2002 року та мед-експертної справи ОСОБА_9 з 01 серпня 2002 року було встановлено довічно 2 групу інвалідності, пов`язаної із загальним захворюванням зору - з діагнозом старий центральний хоріоретиніт обох очей; гострота зору правого ока = 0,05, гострота зору лівого ока = 0,06.