ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2020 року
м. Київ
справа №240/4889/18
адміністративне провадження №К/9901/20819/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту 45 рішення від 15.06.2018 №60, зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Гонтарука В.М., Граб Л.С., Білої Л.М. від 10.06.2019,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони, Міністерство, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 45 рішення Міністерства про відмову йому, як особі після її звільнення з військової служби, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 21.11.2016, яка настала внаслідок поранення (контузії), пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018 №60 (далі - спірне рішення);
- зобов`язати Міністерство призначити та виплатити йому, як особі після її звільнення з військової служби, одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення (контузії), пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме - 21.11.2016, відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) та призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975), з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 22.03.2018 у справі №278/2478/17, від 10.07.2018 у справі №816/488/16, від 11.09.2018 у справі №760/20297/16-а про право особи звільненої з військової служби, в тому числі строкової, на отримання одноразової грошової допомоги на дату встановлення вищої групи інвалідності, незалежно від часу звільнення з військової служби а встановлення інвалідності вперше, відповідно до Закону №2011-ХІІ в редакції чинній із 01.01.2014 та Порядку №975 (далі - спірна грошова допомога).
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 аргументував тим, що відповідно до законодавства, яке діяло на час встановлення йому інвалідності другої групи, він має право на призначення і виплату спірної грошової допомоги, а тому наполягає на незаконності спірного рішення відповідача, який, до того ж, обґрунтовуючи підстави для відмови у виплаті такої допомоги, посилався на норми законодавства, які не діяли станом на день виникнення у нього права на отримання вищевказаної виплати.
3. Позивач у своїй позовній заяві звертав увагу на правозастосовчу практику Верховного Суду, де висловлена позиція про те, що застосування статті 16 Закону №2011-ХІІ пов`язується не з фактом звільнення військовослужбовця зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, який минув після звільнення з військової служби.
4. Окрім цього, вимоги позовної заяви мотивовані тим, що ОСОБА_1 має право на отримання спірної грошової допомоги без обмеження дворічним терміном, визначеним у статті 16-3 Закону №2011-XII в редакції, чинній станом на день встановлення йому інвалідності ІІ групи, оскільки дія вказаної правової норми на спірні правовідносини не поширюється.
5. На підтримку такої позиції позивач посилався на те, що в силу приписів статті 58 Конституції України поширення положень статті 16-3 Закону №2011-XII у вищевказаній редакції на спірні правовідносини є неправомірним, оскільки фактично означитиме застосування зворотної дії закону в часі й це суперечить вимогам Основного Закону України.
6. Спираючись на такі аргументи, позивач у суді першої інстанції наполягав на незаконності дій Міністерства щодо відмови у призначенні та виплаті йому спірної грошової допомоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.02.2019 у задоволенні позову відмовлено.
8. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що, на спірні правовідносини не розповсюджується дія законодавства, яке було чинним станом на момент повторного огляду та встановлення вищої групи інвалідності, а саме - 21.11.2016.
9. Натомість, суд зауважив, що спірні правовідносини повинні врегульовуватись актами законодавства, яке діяло станом на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності з 01.12.2011, зокрема, нормами Закону №2011-ХІІ, в редакції Закону України від 03.11.2006 №328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" (далі - Закон №328-V), яка діяла з 01.01.2007 до 01.01.2014, Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (далі - Порядок №499).
10. На підставі вищезазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законодавство, чинне станом на день встановлення позивачу інвалідності третьої групи, врегульовувало спірні правовідносини таким чином, що для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
11. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та задоволено позов. Визнано протиправним та скасовано пункт 45 рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу, як особі після її звільнення з військової служби, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 21.11.2016, яка настала внаслідок поранення (контузії), пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018 №60. Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу, як особі після її звільнення з військової служби, одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення (контузії), пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 21.11.2016, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
12. Приймаючи таку постанову апеляційний суд виходив з того, що як випливає зі змісту правових норм Закону №2011-ХІІ і Порядку №975 особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності без залежності від її первинного чи повторного встановлення, а тому таке право виникло у позивача з моменту встановлення йому інвалідності другої групи з 14.12.2016, незалежно від часу, що минув після звільнення його з військової служби.
13. Апеляційний суд вказував й на те, що Порядок №975 не містить жодних обмежень щодо неможливості застосування його до осіб, які отримали первинну інвалідність до 01.01.2014 та до осіб, які проходили строкову військову службу в країнах, де велись бойові дії, а позивач може реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги протягом трьох років з дня виникнення у нього такого права.
14. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що зміна групи інвалідності позивача відбулася в понад дворічний термін, й з цього приводу зазначив, що дана обставина не може слугувати підставою для відмови у виплаті спірної грошової допомоги, оскільки позивач вперше звернувся за вказаною виплатою лише після встановлення йому ІІ групи інвалідності та не отримував раніше жодних виплат при встановленні ІІІ групи інвалідності, не звертався за їх отриманням.
15. Здійснюючи апеляційний перегляд справи апеляційний суд посилався й на те, що, як випливає з наявних у справі доказів, досліджених у судовому засіданні, позивачем на розгляд комісії було надано всі необхідні документи, а тому обраний ним спосіб захисту порушеного права є належним і ефективним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. Не погоджуючись з такою постановою апеляційного суду відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач в період з 03.11.1987 по 12.02.1989 проходив військову службу на території Республіки Афганістан та приймав участь в бойових діях, під час яких отримав поранення, контузію та захворювання.
18. 20.12.2011 під час первинного огляду Житомирською МСЕК-2 позивачу з 01.12.2011 встановлена третя група інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби та зазначено, що отримані позивачем поранення, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
19. При цьому одноразова грошова допомога, інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства, у зв`язку з встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності, не призначалися і не виплачувалися.
20. 14.12.2016 під час повторного медичного огляду МСЕК позивачу встановлено з 21.11.2016 ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
21. У зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, ОСОБА_1 звернувся із заявою до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат щодо виплати одноразової грошової допомоги.
22. Житомирський обласний військовий комісаріат направив до Міністерства оборони України документи щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
23. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018, яке оформлене протоколом №60 і затверджене Міністром оборони України, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.
24. Мотивуючи підстави для визнання відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідач зазначив, що остання призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Позивачу інвалідність встановлено понад 3-місячний термін.
25. Також відповідач, наголосив, що згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункту 8 Порядку №975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
26. У касаційній скарзі відповідач, вважаючи помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, посилається на те, що право на отримання спірної грошової допомоги пов`язується саме з встановленням інвалідності, а не встановленням інвалідності вищої групи. При цьому, за твердженнями Міністерства, дата повторного огляду чи зміна групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.
27. Скаржник акцентує увагу на тому, що, оскільки позивачу вперше встановлено інвалідність ІІІ групи 01.12.2011 то й застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме Закон №2011-ХІІ в редакції, яка діяла з 01.01.2007 по 01.01.2014 та Порядок №499, який обмежував право на отримання спірної грошової допомоги військовослужбовцям строкової військові служби тримісячним строком після звільнення зі служби.
28. Зважаючи, що інвалідність ІІІ групи встановлена ОСОБА_1 поза межами вищевказаного строку (більш як 22 роки з моменту звільнення з військової служби), а його повторний огляд і встановлення інвалідності ІІ групи, на думку скаржника, не є моментом первинного встановлення інвалідності, Міністерство наголошує на відсутності у даному випадку правових підстав, заснованих на законі, для виплати позивачу спірної грошової допомоги.
29. У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на аргументи, аналогічні викладеним у позовній заяві, заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги Міністерства та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.