ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/1117/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О. - головуючого, Кушніра І. В., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
за участю представників:
позивача - Новицької Н. В. (адвокат),
відповідача 1 - не з`явилися,
відповідача 2 - не з`явилися,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2019 (суддя Петров В. С.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 (Ярош А. І. - головуючий, судді Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у справі
за позовом Приватного підприємства "Агрологістика"
до 1) Одеської митниці Державної фіскальної служби,
2) Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області
про стягнення матеріальної шкоди в сумі 2 001 625,31 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У квітні 2019 року Приватне підприємство "Агрологістіка" (далі - ПП "Агрологістіка") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської митниці Державної фіскальної служби (далі - Одеська митниця) та Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (далі - Управління) про стягнення матеріальної шкоди в сумі 2 036 893,31 грн.
1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обґрунтовані безпідставною відмовою Одеської митниці надати позивачеві дозвіл на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України, внаслідок чого позивач поніс витрати на оплату послуг, пов`язаних із розміщенням товарів у відповідний митний режим.
На підтвердження безпідставності та неправомірності рішення про відмову у задоволенні заяви від 07.02.2018 № 746 про надання дозволу ПП "Агрологістіка" на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України позивач посилався на обставини, встановлені згідно з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі № 815/1174/18, яке набрало законної сили відповідно до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 815/1174/18, за змістом якого задоволено позовну заяву ПП "Агрологістіка" до Одеської митниці та Управління про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії; визнано протиправними дії Одеської митниці, зокрема прийняття рішення про відмову у задоволенні заяви від 07.02.2018 № 746 про надання дозволу ПП "Агрологістіка" на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України; визнано протиправним і скасовано рішення про відмову у задоволенні заяви від 07.02.2018 № 746 про надання дозволу ПП "Агрологістіка" на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України; зобов`язано Одеську митницю надати ПП "Агрологістіка" дозвіл на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України строком на 365 днів відповідно до заяви від 07.02.2018 № 746; стягнуто із державного бюджету через Управління на користь ПП "Агрологістіка" матеріальну шкоду, завдану внаслідок ухвалення Одеською митницею рішення про відмову у задоволенні заяви від 07.02.2018 № 746 про надання ПП "Агрологістіка" дозволу на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України у сумі 35 256,67 грн; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь ПП "Агрологістіка" судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5 286,00 грн.
Позивач акцентував, що з моменту прийняття митним органом рішення про відмову у задоволенні заяви від 07.02.2018 № 746 про надання дозволу на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України та до моменту задоволення цієї заяви у межах виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 815/1174/18 ПП "Агрологістіка" зазнало матеріальних збитків. Зокрема, за період дії безпідставної відмови у наданні дозволу на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України Товариство з обмеженою відповідальністю "Столес Лоджистік" (далі - ТОВ "Столес Лоджистік") виставило ПП "Агрологістіка" рахунки за брокерські послуги, за ВРР, зберігання контейнерів у порту, видачу розпорядження, переклад із західноєвропейських мов українською, користування інфраструктурою порту, за витрати на покупку валюти, за демередж, які позивач змушений був сплатити, отже загальна сума завданих ПП "Агрологістіка" збитків становить 2 036 893,31 грн.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2019 у справі № 916/1117/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019, позов задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України через Управління на користь ПП "Агрологістіка" матеріальну шкоду, завдану внаслідок ухвалення Одеською митницею рішення про відмову у задоволенні заяви від 07.02.2018 № 746 про надання дозволу ПП "Агрологістіка" на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України, у сумі 1 882 484,62; витрат зі сплати судового збору в сумі 28 237,27 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
2.2. Аргументуючи судове рішення в частині задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що неправомірні дії Одеської митниці, зокрема безпідставне прийняття рішення про відмову у задоволенні заяви від 07.02.2018 № 746 про надання дозволу ПП "Агрологістіка" на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України, спричинили додаткові витрати позивача на зберігання контейнерів на території терміналу та простій порожніх контейнерів у сумі 1 882 484,62 грн (1 247 581,50 грн + 617 433,52 грн + 17 469,60 грн).
При цьому суд відмовив у задоволенні вимог про відшкодування збитків у виді сплачених коштів за рахунками від 30.11.2018 № 1445 за брокерські послуги на суму 58 560,00 грн, від 20.11.2018 № 1429 за ВРР, зберігання контейнерів у порту, видачу розпорядження, переклад із західноєвропейських мов українською, користування інфраструктурою порту на суму 26 937,34 грн, рахунком від 24.10.2018 № 1157 за витрати на покупку валюти на суму 15 095,30 грн (акт надання послуг від 24.10.2018 № 2107), який ПП "Агрологістіка" оплатило у повному обсязі відповідно до платіжного доручення від 25.10.2018 № 1913; за рахунком від 16.11.2018 № 1428 за зберігання контейнерів у порту, витрати на покупку валюти, єдиний збір, послуги ВМК на суму 10 234,83 грн, за рахунком від 23.11.2018 № 1430 на суму 8 323,75 грн за демередж з огляду на недоведеність вимог у цій частині.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням і постановою, Одеська митниця звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 у справі № 916/1117/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
3.2. Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки факту відсутності судових рішень, ухвалених адміністративними судами в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-ІV, згідно з якими було би визнано протиправними дії або бездіяльність, рішення Одеської митниці, вчинені або прийняті після 07.02.2018, тобто після ухвалення Одеською митницею рішення про відмову у задоволенні заяви від 07.02.2018 № 746.
3.3. Скаржник зауважує, що відповідно до законодавства України, зокрема за змістом положень 325 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ (далі - МК України), товари, митне оформлення яких не завершено, могли бути вивантажені з транспортних засобів і контейнерів MSKU8836815 і MRKU7299480, перевантажені в інші контейнери, розміщені на тимчасове зберігання на території порту, на складі тимчасового зберігання, на митному ліцензійному складі. Отже, перебування товарів під митним контролем не призводило до обов`язкового наслідку у виді зберігання цього товару в транспортних засобах або в контейнерах MSKU8836815 та MRKU7299480 і стягнення з позивача плати за користування транспортними засобами і контейнерами.
Крім того, на думку скаржника, зазначені товари могли бути поміщені в інший митний режим, який у подальшому міг бути змінений на митний режим "переробка на митній території" відповідно до положень частини 3 статті 71 МК України.
Отже, перебування товарів у контейнерах MSKU8836815 та MRKU7299480, витрачання ПП "Агрологістіка" грошових коштів на відшкодування витрат зумовлено бездіяльністю самого позивача та його представників.
Крім того, відшкодування витрат за здійснення операцій, передбачених у частині 1 статті 325 МК України, здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи, а не за рахунок Державного бюджету України.
3.4. Скаржник акцентує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях безпідставно посилаються на постанову Кабінету Міністрів України від 27.03.2013 № 295 "Про деякі питання перебування товарів у митному режимі переробки на митній території України, обмеження і заборони щодо поміщення окремих товарів у зазначений митний режим та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" як на підставу неможливості поміщення ввезених товарів в інший митний режим. У зазначеній постанові Кабінету Міністрів України від 27.03.2013 № 295 затверджено перелік товарів, поміщення яких у митний режим переробки на митній території України забороняється, та встановлено, що фінансові гарантії відповідно до розділу X МК України застосовуються у разі поміщення у митний режим переробки на митній території України товарів групи 17 згідно з УКТЗЕД (цукор і кондитерські вироби з цукру).
Отже, витрати понесені внаслідок дій самого позивача та його уповноваженої особи, а тому немає такого елемента складу правопорушення як причинний зв`язок, з яким закон пов`язує відшкодування збитків, а відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність Одеської митниці.
3.5. Крім того, посилаючись на положення статей 147, 149, 264 МК України, скаржник наголошує, що для поміщення товарів у митний режим переробки на митній території України ПП "Агрологістика" або її уповноважена особа повинні були подати до митниці заяву разом із документами та митну декларацію. Проте відповідно до фактичних обставин справи контейнери MSKU8836815 та MRKU7299480 надійшли до пункту пропуску для морського сполучення "Одеський морський торговельний порт" 05.01.2018 на судні закордонного плавання "МАЕRSK КАRАСНІ", яке після вивантаження контейнерів 05.01.2018 вибуло за межі митної території України.
Тільки 07.02.2018 декларант подав до Одеської митниці заяву від 07.02.2018 № 746 про надання дозволу ПП "Агрологістика" на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі № 815/1174/18, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2019 у справі № 815/1174/18, дії або рішення Одеської митниці з 05.01.2018 по 06.02.2018 не були визнані протиправними, перебування товарів у контейнерах MSKU8836815 та MRKU7299480, витрачання ним грошових коштів на відшкодування витрат спричинено бездіяльністю самого позивача та його представників.
Відповідно до фактичних обставин справи ПП "Агрологістика" подало до митного поста "Одеса-центральний" Одеської митниці заяву про надання дозволу на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України (обліковий номер від 13.11.2018 № 5861) разом із документами, передбаченими законодавством України тільки 13.11.2018. Після розгляду цієї заяви 14.11.2018 було надано дозвіл на поміщення товарів у митний режим переробки на митній території України.
16.11.2018 уповноважена особа декларанта (ТОВ "СТОЛЕС ЛОДЖИСТІК") також подала до Одеської митниці митну декларацію від 16.11.2018 № ТА500060/2018/0352236 для поміщення товарів у митний режим переробки на митній території України.
Ураховуючи викладене, витрати понесені внаслідок дій самого позивача та його уповноваженої особи, а тому немає такого елемента складу правопорушення як причинний зв`язок, з яким закон пов`язує відшкодування збитків, а відсутність хоча б одного із елементів складу правопорушення виключає відповідальність відповідача.
Отже, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права (неправильне тлумачення закону; незастосування закону, який підлягав застосуванню) - положення частин 1, 2 статті 149, частини 1 статті 257, частини 8 статті 264 МК України від 13.03.2012 № 4495-VI, постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.2013 № 295 "Про деякі питання перебування товарів у митному режимі переробки на митній території України, обмеження і заборони щодо поміщення окремих товарів у зазначений митний режим та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України", пункту 3 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.
3.6. Скаржник також акцентує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що в рахунках на оплату не зазначений період часу, в який були надані послуги та за який нарахована плата. Отже, суди не врахували, що період, за який зроблено такі витрати, документально не підтверджений.
3.7. Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що: у позовній заяві та доданих до неї документах жодним чином не обґрунтовано заявлену вартість послуг із посиланням на первинні документи, складені відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; до позову не додано письмової заявки ПП "Агрологістика" на надання послуг, а також довіреності на право вчинення дій, до позову не додано згоди ПП "Агрологістика" на здійснення ТОВ "СТОЛЕС ЛОДЖИСТІК" витрат; у договорі від 01.01.2012 № 3 (далі - договір № 3) не визначена ціна договору в гривнях, до позову не додано документів, які обґрунтовували би вартість наданих послуг (тарифів на надані послуги).
На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що відповідно до частини 2 статті 12 Закону України від 01.07.2004 № 1955-ІV "Про транспортно-експедиторську діяльність", пунктів 2.2.7, 2.2.8 договору № 3, відшкодування документально підтверджених витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування має бути здійснено за рахунок ПП "Агрологістика", а не із Державного бюджету України.
3.8. Крім того, скаржник зауважує, що Одеська митниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 815/1174/18, в якій, зокрема, було заявлено клопотання про зупинення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі № 815/1174/18 і постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2019 у справі № 815/1174/18.
3.9. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Агрологістіка" просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
4.2. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, 01.01.2012 між ТОВ "Столес Лоджистік" (експедитор) і ПП "Агрологістіка" (замовник) укладено договір № 3 на надання транспортно-експедиційних послуг, за умовами якого замовник доручає, а експедитор зобов`язується організувати транспортно-експедиційне обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів у стандартних 2-ти та 40-футових контейнерах по території України та у міжнародному сполученні та надання супутніх послуг на умовах цього договору.
У пунктах 2.1.1- 2.1.3, 2.1.5 договору № 3 сторони визначили такі обов`язки експедитора. Здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування вантажів за письмовою заявкою замовника. Заявка вважається прийнятою експедитором, якщо експедитор підписав її зі свого боку із проставленням печатки та передав замовнику по факсу або кур`єрською поштою. Укладати договори та представляти інтереси замовника у взаємовідносинах з перевізниками, портами, складами, агентами суднохідних ліній, експедиторськими компаніями та іншими організаціями, які є резидентами або нерезидентами України. Організовувати перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів різними видами транспорту по території України та за її межами у відповідності до заявки замовника. Експедитор зобов`язується в процесі виконання доручення замовника та за рахунок замовника виконати або організувати виконання наступних послуг: видавати портам наряди та доручення на відвантаження експортних, імпортних та транзитних вантажів; надавати послуги по організації навантажувально-розвантажувальних робіт; здійснювати розрахунки з агентами суднохідних ліній по оплаті демереджу, зберігання, фрахту та інших витрат, пов`язаних з організацією морського перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів замовника; здійснювати страхування небезпечних вантажів замовника; на вимогу суднохідної лінії, здійснювати страхування контейнера, в якому прямує вантаж замовника; надавати послуги по організації транспортування вантажів замовника різними видами транспорту. Даний пункт договору є погодженням додаткових витрат у розумінні статті 10 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність".
Відповідно до пункту 6.2 договору № 3 він діє до 31.12.2013 та, якщо ні одна зі сторін за 30 днів до спливу строку дії договору не сповістить іншу сторону у письмовому вигляді про розірвання договору, строк його дії буде автоматично пролонгований на кожний наступний календарний рік.
01.04.2016 між ТОВ "Столес Лоджистік" (виконавець) і ПП "Агрологістіка" (замовник) було укладено договір № 124 на надання брокерських послуг та декларування товарів (далі - договір № 124), відповідно до умов якого виконавець від імені, за дорученням та за рахунок замовника, керуючись законодавством України, надає брокерські послуги, пов`язані із декларуванням товарів, що належать замовнику та переміщуються через митний кордон України, та надає консультаційні послуги у сфері митного законодавства.
За змістом пунктів 6.1, 6.3, 6.4 договору № 124 замовник оплачує вартість погоджених з виконавцем послуг до початку митного оформлення товарів, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі наданого рахунка. Послуга виконавця по цьому договору вважається виконаною з моменту підписання замовником акту надання послуг. Замовник підписує акт наданих послуг протягом 3 робочих днів після його отримання або надає заперечення у письмовій формі. Загальна ціна договору складається із вартості наданих послуг, згідно актів наданих послуг, підписаних сторонами протягом дії цього договору.
Згідно з пунктом 10.1 договору № 124 він діє до 31.12.2015, якщо ні одна зі сторін за 30 днів до спливу строку дії договору не сповістить іншу сторону у письмовому вигляді про розірвання договору, строк його дії буде автоматично продовжено на кожний наступний календарний рік.
02.10.2017 між Відкритим акціонерним товариством "Агрологістіка ЛТ" (замовник) і ПП "Агрологістіка" (виконавець) укладено контракт SOP 20171002-1, відповідно до якого замовник поставляє транспортні засоби (CHEVROLET CORVETTE, VIN:НОМЕР_1, 1973, W:НОМЕР_2; BMW 3.0CS, VIN:НОМЕР_3, 1974, W:НОМЕР_4; JAGUAR E-TYPE XKE VIN: НОМЕР_5, 1971, W:НОМЕР_6) виконавцю, а виконавець зобов`язується прийняти транспортні засоби та провести відновний ремонт в порядку та на умовах, передбачених контрактом; повернути транспортні засоби замовнику, після завершення відновного ремонту.