П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 11-619сап19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,
представника Вищої ради правосуддя - Склярук Ю. В.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 "Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності",
У С Т А Н О В И Л А :
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві (скарзі) вимог
1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просила скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 "Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності".
2. На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 зазначила про наявність передбачених пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" підстав для скасування оспорюваного рішення, оскільки, на її переконання, ВРП не навела в цьому рішенні посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 та мотивів, з яких цей орган дійшов відповідних висновків.
3. Скаржниця наполягає на відсутності в її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", під час розгляду справи № 757/64458/16-к. Зауважує, що статтею 307 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не визначено, яке судове рішення повинен ухвалити слідчий суддя у разі неприбуття на розгляд скарги скаржника, участь якого є обов`язковою, при цьому розгляд справи за його відсутності є порушенням статті 306 КПК, а у випадку залишення такої скарги без розгляду суди апеляційної інстанції, як правило, скасовують такі судові рішення з мотивів відсутності у статті 307 КПК вказівки на можливість їх прийняття. Підстав для відкладення розгляду скарги, на думку судді, не було, водночас заявник мав можливість повторно звернутись із заявою про вчинення кримінального правопорушення та у подальшому звернутися до слідчого судді у випадку порушення його прав.
4. Стосовно справи № 757/5777/15 ОСОБА_1 наголосила на тому, що в ухвалі від 08 червня 2015 року про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення вона виклала всі установлені обставини, надала юридичну оцінку аргументам сторін та наявним доказам, зазначила мотиви відхилення доводів Міністерства юстиції України, у свою чергу, ВРП і її дисциплінарний орган фактично надали оцінку законності цього судового рішення, перебравши на себе повноваження судів вищих інстанцій.
5. З приводу справи № 757/2771/16-к, у якій суддя ОСОБА_1 ухвалою від 25 січня 2016 року поновила в кримінальному провадженні № 32014220000000147 строки подання слідчим клопотання про арешт тимчасово вилученого майна під час проведення обшуку 15 січня 2016 року в нежитлових приміщеннях магазинів "ІНФОРМАЦІЯ_1"; наклала арешт на тимчасово вилучене під час цього обшуку майно відповідно до протоколу обшуку та додатків до нього, скаржниця вважає, що ВРП і її дисциплінарний орган також вдалися до аналізу змісту цього судового рішення, надавши критичну оцінку поновленню строків звернення сторони кримінального провадження із клопотанням про вжиття заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому ОСОБА_1 визнала, що повинна була домогтися надання заперечень, зобов`язати слідчого надати відомості щодо власника майна або відомості про особу у якої це майно було вилучено, однак зауважила, що фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_4 використав право на апеляційне оскарження постановленої нею ухвали від 25 січня 2016 року, внаслідок чого це судове рішення було скасоване, тому немає підстав стверджувати про порушення процесуальних прав учасника судового процесу.
6. Крім цього, скаржниця вважає необґрунтованими висновки Першої Дисциплінарної палати ВРП про умисність допущених нею порушень у справах № 757/5777/15-ц та 757/2771/16-к. Вважає, що у справах № 757/64458/16-к та 757/5777/15-ц взагалі не допустила жодних порушень, а у справі № 757/2771/16-к - хоч з її сторони і мала місце недбалість, однак порушення прав ФОП ОСОБА_4 не зазнав, оскарживши ухвалене суддею ОСОБА_1 судове рішення до апеляційного суду.
7. ОСОБА_1 також звернула увагу на те, що 23 квітня 2018 року подала заяву про відставку. З 19 жовтня 2018 року була відсторонена від здійснення правосуддя та у зв`язку із цим позбавлена права на доплати. Таким чином, ВРП, приймаючи 04 червня 2019 року оспорюване рішення і застосовуючи до неї стягнення у виді подання про тимчасове, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, не врахувала того, що суддя ОСОБА_1 на той час уже більше шести місяців була відсторонена від здійснення правосуддя та позбавлена отримання доплат, подала заяву про відставку, а отже, не мала наміру продовжувати здійснення правосуддя, що свідчить про необґрунтованість висновків ВРП щодо потреби проходження нею курсів підвищення кваліфікації. Незважаючи на те, що 11 червня 2019 року ВРП прийняла рішення про звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, скаржниця стверджує, що спірне рішення все ж порушує її права.
Позиція ВРП
8. У відзиві на скаргу ВРП заперечує проти доводів судді ОСОБА_1 та просить залишити без змін оскаржуване рішення. Вважає наведені у скарзі мотиви щодо безпідставності притягнення її до дисциплінарної відповідальності та необґрунтованості й невмотивованості висновків ВРП такими, що не заслуговують на увагу. ВРП також наголошує, що підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", для скасування її рішення від 04 червня 2019 року немає.
9. У цілому, наведені у відзиві доводи відтворюють ті мотиви, якими обґрунтовано рішення ВРП.
Рух скарги
10. Ухвалою від 12 серпня 2019 року суддя Великої Палати Верховного Суду, визначений доповідачем у справі, залишив скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 без руху, надавши скаржниці десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині.
11. Після усунення наведених в ухвалі недоліків Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 вересня 2019 року відкрила провадження за згаданою скаргою та витребувала від ВРП матеріали дисциплінарної справи, на підставі яких цей орган ухвалив оспорюване рішення.
12. Ухвалою від 05 лютого 2020 року суддя Великої Палати Верховного Суду призначив справу за цією скаргою до розгляду в судовому засіданні на 20 лютого 2020 року, про що було повідомлено учасників справи.
13. У судовому засіданні 20 лютого 2020 року скаржниця ОСОБА_1 скаргу підтримала та просила її задовольнити з наведених у ній мотивів. Представник ВРП у цьому ж засіданні підтримав аргументи, наведені у відзиві на скаргу ОСОБА_1, просив відмовити у задоволенні цієї скарги, а спірне рішення залишити без змін. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши пояснення учасників справи, оголосила перерву в судовому засіданні.
14. У наступному судовому засіданні, яке відбулося 21 травня 2020 року в режимі відеоконференції, взяв участь представник ВРП, натомість скаржниця ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Обставини справи
15. 19 жовтня 2018 року Перша Дисциплінарна палата ВРП розглянула об`єднану дисциплінарну справу за скаргами ОСОБА_10, заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Янчука А. В. та ФОП ОСОБА_4 на дії судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1
16. Так, ОСОБА_10 скаржився на дії судді ОСОБА_1, яка, будучи слідчим суддею у справі № 757/64458/16, відмовила у задоволенні його скарги на бездіяльність органу досудового розслідування щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) інформації про кримінальне правопорушення лише з тієї підстави, що він не з`явився до суду. Зазначав про порушення строків розгляду питання і неналежне повідомлення про дату, час та місце судового засідання. На переконання скаржника, суддя ОСОБА_1 допустила незаконну відмову в доступі до правосуддя щодо розгляду по суті поданої ним скарги та допустила істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило йому як учаснику судового процесу реалізацію наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
17. У скарзі заступника Міністра юстиції України Янчука А. В. йшлося про неналежну, на думку автора скарги, поведінку судді ОСОБА_1 під час розгляду у справі № 757/5777/15 клопотання ДжейКейІкс Ойл енд Гес ПіЕлСі, Полтава Гес Б. В., СП "Полтавська газонафтова компанія" до держави України, яку представляє Міністерство юстиції України, про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення від 14 січня 2015 року, винесеного Надзвичайним арбітром Рудольфом Дольцером за Арбітражним Регламентом Торговельної палати міста Стокгольм. Автор скарги наполягав на тому, що постановлена суддею ухвала є невмотивованою з огляду на відсутність будь-якого обґрунтування підстав неврахування заперечень Міністерства юстиції України, а виконання іноземного арбітражного рішення порушуватиме публічний порядок України та загрожуватиме її інтересам і призведе до втрат державного бюджету у розмірі 597,25 млн грн. На думку цього скаржника, суддя ОСОБА_1 умисно неналежно поставилась до своїх обов`язків, порушила норми права та умисно постановила ухвалу в інтересах заявників.
18. ФОП ОСОБА_4 у своїй скарзі зазначав про те, що 25 січня 2016 року слідчий суддя ОСОБА_1 у справі № 757/2771/16-к постановила ухвалу про поновлення процесуального строку та наклала арешт на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 32014220000000147. Як зазначив скаржник, він був володільцем арештованого майна, однак не був та не є особою, якій пред`явлено підозру в кримінальному провадженні № 32014220000000147, та будь-якого відношення до підприємницької діяльності підозрюваної ОСОБА_9 у визначений органом досудового розслідування період не мав. Скаржник зазначив, що ОСОБА_9 володіла виключним правом на знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1", не є власником нежитлових приміщень, у яких він здійснює підприємницьку діяльність з використанням зазначеного знака для товарів і послуг на підставі ліцензійного договору. Це єдиний укладений між скаржником та ОСОБА_9 договір за весь час здійснення ним підприємницької діяльності. Стосовно допущених суддею ОСОБА_1 порушень ОСОБА_4 указав на те, що розгляд клопотання слідчого здійснювався без участі володільця тимчасово вилученого майна. Наслідком проведеного обшуку та застосованого відповідно до ухвали слідчого судді ОСОБА_1 від 25 січня 2016 року арешту майна стало вилучення всього належного скаржнику на праві власності товару на суму 13 548 942,00 грн (включно сезонних товарів), внаслідок чого без наявності правових підстав скаржник був обмежений у здійсненні підприємницької діяльності.
19. Перша Дисицплінарна палата ВРП, розглянувши об`єднану дисциплінарну справу, заслухавши суддю ОСОБА_1 та заявників, дійшла таких висновків.
20. Так, стосовно скарги ОСОБА_10 дисциплінарний орган ВРП констатував, що ухвала слідчого судді, постановлена у порядку, передбаченому частиною другою статті 307 КПК, має ґрунтуватися на фактичних даних та оцінці обставин, встановлених судом під час вирішення скарги по суті. КПК не визначає неявку скаржника як підставу для відмови у задоволенні скарги. Слідчий суддя ОСОБА_1 фактично не здійснила розгляд скарги ОСОБА_10, а відмовила у її задоволенні з підстав, не визначених процесуальним законом, - у зв`язку із неявкою скаржника. Відмова у задоволенні скарги з не передбачених законом підстав становить порушення права на справедливий суд в аспекті доступу до суду, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Указані порушення, за висновком палати, суддя ОСОБА_1 допустила внаслідок недбалості, оскільки даних, які б свідчили про їх умисність, матеріали дисциплінарної справи не містять.
21. На переконання дисциплінарного органу ВРП, допущені суддею ОСОБА_1 порушення під час розгляду справи № 757/64458/16-к, слід кваліфікувати за підпунктом "а" пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме допущене внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків та внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
22. Оцінюючи дії судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 757/5777/15 (скарга заступника Міністра юстиції України Янчука А. В.), Перша Дисциплінарна палата ВРП також установила порушення вимог закону, які зводяться до того, що суддя ОСОБА_1 не вказала у своїй ухвалі мотивів відхилення аргументів Міністерства юстиції України та зазначила лише загальні фрази про критичне ставлення до них або відхилення їх без дослідження в аспекті фактів та права. Відхиляючи відповідні аргументи, суддя взяла до уваги лише доводи (додаткові пояснення) заявників, зазначивши про необхідність захисту їхніх інтересів. Водночас аргументи Міністерства юстиції України були суттєвими, а ненадання їм оцінки фактично дало можливість уникнути в судовому рішенні мотивації відхилення аргументів, що прямо вплинуло на суть постановленої ухвали.
23. За висновком дисциплінарного органу ВРП, у цьому випадку суддя діяла навмисно - з метою постановлення певного судового рішення, умисно не зазначила мотиви відхилення таких аргументів, інакше б це не надало змоги постановити ухвалу про задоволення клопотання.
24. Із цих підстав дії судді ОСОБА_1 було кваліфіковано за підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (умисне незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), які на час розгляду дисциплінарної справи передбачені підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (умисне незазначення в судовому рішенні мотивів відхилення аргументів сторони щодо суті спору).
25. Надаючи оцінку діям судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 757/2771/16-к, у контексті доводів, наведених у скарзі ФОП ОСОБА_4, Перша Дисциплінарна палата ВРП звернула увагу на те, що, розглядаючи 25 січня 2016 року відповідне клопотання, слідчий суддя ОСОБА_1 не повідомила про такий розгляд власника тимчасово вилученого майна, хоч він є учасником процесу відповідно до статті 172 КПК, внаслідок чого його було позбавлено можливості взяти участь у судовому засіданні, надати пояснення, заперечення, додаткові докази тощо, тобто реалізувати надані процесуальним законом права. Крім того, слідчий суддя ОСОБА_1 залишила поза увагою, що протокол обшуку, доданий до клопотання, був неповним, оскільки не містив додатків, які пояснюють його зміст. У зв`язку з вилученням і арештом належного ФОП ОСОБА_4 майна вартістю понад 13,5 млн грн він не міг здійснювати, як у подальшому встановлено, правомірну господарську діяльність, розпоряджатися зазначеним майном у цілях цієї діяльності.
26. За цих обставин дії судді ОСОБА_1 кваліфіковано як дисциплінарний проступок згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків) та підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків).
27. Крім того, за висновком Першої Дисциплінарної палати ВРП, дії судді спричинили обмеження права власності скаржника та його можливості здійснювати правомірну підприємницьку діяльність, тобто становили порушення права, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і, на переконання дисциплінарного органу, їх слід кваліфікувати як дисциплінарний проступок згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
28. Підсумовуючи установлені під час розгляду об`єднаної дисциплінарної справи обставини, дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку, що всі порушення у сукупності та з урахуванням їх характеру і наслідків свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя) (щодо дій судді під час розгляду справ, які були предметом розгляду дисциплінарного органу, до 29 вересня 2016 року), що відповідає поняттю істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII.
29. У зв`язку із цим рішенням від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 Перша Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
30. Дисциплінарний орган ВРП урахував, що суддя ОСОБА_1 характеризується позитивно, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, однак за умов вчинення нею вказаних дисциплінарних проступків, які розцінено як дії, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, та враховуючи наслідки таких дій судді, ступінь її вини, дійшов висновку, що ці обставини не можуть виправдати пом`якшення виду стягнення, що підлягає застосуванню до судді.
31. Суддя ОСОБА_1 оскаржила це рішення до ВРП.
32. Рішенням від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 ВРП змінила рішення її дисциплінарного органу, застосувавши до судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 інший вид дисциплінарної відповідальності - подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
33. Так, у цілому ВРП погодилася з висновками її Першої Дисциплінарної палати стосовно порушень, вчинення яких суддею було встановлено у дисциплінарній справі.
34. Разом із цим ВРП констатувала, що матеріали дисциплінарного провадження не містять доказів умисності вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарних проступків під час розгляду нею справ № 757/5777/15-ц та 757/2771/16-к, тому не погодилася з висновком про те, що допущені суддею порушення слід кваліфікувати як істотний дисциплінарний проступок. Натомість кваліфікувала їх за підпунктами "а", "б" пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
35. Із цих підстав та урахувавши характер допущених суддею ОСОБА_1 проступків, їхні наслідки, ступінь її вини, той факт, що раніше суддя до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, ВРП дійшла висновку, що пропорційним та достатнім у цьому випадку буде застосування до судді дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 зазначеного Закону.
36. Зазначене дисциплінарне стягнення до судді застосовано не було.
37. 11 червня 2019 року ВРП ухвалила рішення № 1599/0/15-19, яким звільнила суддю ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.
38. Із цієї підстави ухвалою від 23 липня 2019 року № 1930/0/15-19 ВРП залишила без розгляду подання її Першої Дисциплінарної палати про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення, передбаченого рішенням ВРП від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж перегляду рішення ВРП
39. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
40. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Вищу раду правосуддя", глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
41. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
42. Статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
43. Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).
44. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
45. Згідно з практикою ЄСПЛ "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).
46. Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення, ухвалені за результатом розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
47. Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Першої Дисциплінарної палати від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
48. Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом України "Про Вищу раду правосуддя", рішення ВРП від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19, яким це рішення було змінено у частині виду застосованого до судді дисциплінарного стягнення.
49. Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.
50. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
51. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
52. Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених в її скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".
Оцінка рішення ВРП та наведених у скарзі доводів
53. Надаючи оцінку висновкам ВРП і її дисциплінарного органу про порушення суддею ОСОБА_1 вимог законодавства під час розгляду нею скарги ОСОБА_10 у справі № 757/64458/16-к, а також доводам скаржниці стосовно хибності цих висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
54. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 04 січня 2017 року у справі № 757/64458/16-к слідчий суддя ОСОБА_1 відмовила у задоволенні скарги ОСОБА_10 на бездіяльність органу досудового розслідування щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за поданою ним заявою.
55. Перевіряючи дії судді під час вирішення цього питання на предмет наявності складу дисциплінарного проступку, Перша Дисциплінарна палата ВРП дослідила три аспекти - дотримання строків розгляду скарги, належність повідомлення учасників процесу (зокрема скаржника) та дотримання вимог КПК у контексті реалізації слідчим суддею їх прав у передбачений цим законом спосіб.
56. Так, стосовно строків розгляду дисциплінарний орган ВРП, урахувавши з`ясовані ним обставини надмірного навантаження на суддю ОСОБА_1 та виконання нею обов`язків слідчого судді, зазначив, що це могло об`єктивно спричинити розгляд відповідної скарги із порушенням строків, визначених КПК, а тому дійшов висновку, що суддя не допустила безпідставного затягування або невжиття заходів щодо розгляду скарги протягом строку, встановленого законом.
57. Щодо належності повідомлення ОСОБА_10 про судове засідання шляхом направлення sms-повідомлення Перша Дисциплінарна палата ВРП, спираючись на положення статті 135 КПК, констатувала, що суддя ОСОБА_1 діяла у передбачений законом спосіб.
58. Однак розгляд слідчим суддею скарги ОСОБА_10 за його відсутності та відмова у задоволенні цієї скарги виключно з мотивів неприбуття скаржника у судове засідання без будь-якого дослідження наведених ним доводів по суті, без дослідження доказів, за висновком дисциплінарного органу ВРП свідчить про вчинення суддею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом "а" пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме допущене внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків та внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
59. Свої висновки щодо форми вини дисциплінарний орган мотивував тим, що доказів, які б свідчили про їх умисність, матеріали дисциплінарної справи не містять.
60. ВРП у своєму рішенні, яке наразі переглядається, повною мірою погодилась із цими висновками.
61. Відповідно до частини третьої статті 306 КПК розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
62. Згідно з частинами першою та другою статті 307 КПК за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.
63. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
64. Аналіз змісту наведених норм кримінального процесуального закону дозволяє зробити висновок про те, що прийняття судового рішення по суті скарги - про її задоволення або відмову в її задоволенні, може бути наслідком лише розгляду її по суті, тобто за умови надання слідчим-суддею юридичної оцінки аргументам учасників процесу, поданим ними доказам та установленим обставинам. Неприбуття у судове засідання скаржника, участь якого є обов`язковою в силу вимог закону, не звільняє слідчого суддю від виконання цього обов`язку, якщо за результатом розгляду відповідної скарги він постановляє ухвалу по суті заявлених у скарзі вимог, а не ухвалу процесуального характеру. В іншому випадку це становитиме порушення права на справедливий суд в аспекті доступу до суду, що гарантовано статтею 6 Конвенції.
65. У цій справі встановлено, що постановлена слідчим суддею ОСОБА_1 за відсутності скаржника ухвала від 04 січня 2017 року про відмову в задоволенні його скарги не супроводжувалася дослідженням аргументів сторін, доказів та обставин справи, тобто стала наслідком формального її розгляду і власне відмова мотивована виключно фактом неприбуття ОСОБА_10 в судове засідання, тобто це судове рішення ухвалено з непередбачених законом підстав.
66. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП про те, що суддя ОСОБА_1 розглянула скаргу ОСОБА_10 на бездіяльність органу досудового розслідування з порушенням вимог КПК.
67. Посилання судді ОСОБА_1 на "невизначеність" у статті 307 КПК результатів розгляду скарги у разі неявки скаржника не заслуговують на увагу. Так, цим твердженням було надано оцінку ВРП і її Першою Дисциплінарною палатою, які обґрунтовано звернули увагу на те, що вказаною нормою (статтею 307 КПК) встановлено перелік ухвал слідчого судді за наслідками саме розгляду по суті скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора. Водночас за правилами частини шостої статті 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.