Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 645/1601/16-ц
провадження № 61-22203св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2019 року в складі судді Бондарєвої І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в складі колегії суддів Бурлака І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, який в ході розгляду справи уточнив, та остаточно просив:
- встановити факт його проживання однією сім`єю з 20 вересня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- встановити, що його частка в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становить Ѕ частини;
- визнати за ним право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що 29 листопада 1997 року між ним та ОСОБА_4 був укладений шлюб.
З 06 травня 1998 року вони з ОСОБА_3 проживали разом у квартирі АДРЕСА_2, яка до одруження належала йому на праві приватної власності.
20 вересня 2005 року шлюб між ними було розірвано, проте фактично вони з ОСОБА_3 продовжили проживати однією сім`єю та вести спільне господарство.
Після розірвання шлюбу позивач продав ОСОБА_3 належну йому квартиру АДРЕСА_2, яку остання 05 листопада 2007 року відчужила ОСОБА_5 .
Того ж дня ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1, в якій позивач зареєстрував своє місце проживання.
Позивач вказував, що незважаючи на розірвання шлюбу, він постійно проживав з ОСОБА_3, 18 вересня 2007 року за попереднім договором купівлі-продажу квартири сплатив за квартиру власні кошти у розмірі 2 000 дол. США, покращував у спірній квартирі умови проживання.
Посилаючись на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, отримав відмову нотаріуса у видачі свідоцтва на частку у спільному майні подружжя, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вони з померлою ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, а квартира АДРЕСА_1 є їхнім спільним сумісним майном.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не здійснили належної оцінки наданим позивачем доказам, зокрема, договору про надання послуг електрозв`язку, фотокарткам та попередньому договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Позивач та його представник не приймали участі у розгляді справи в суді першої інстанції, чим були позбавлені права надавати пояснення, оглядати докази, виступати у судових дебатах з промовою.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У лютому 2020 року ОСОБА_2 подала до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу.
Заперечення мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення є законними та справедливими, ухвалені на підставі фактичних обставин справи. Доводи касаційної скарги є надуманими, а факт проживання позивача з ОСОБА_3 не підтверджено жодними доказами.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 29 листопада 1997 року по 20 вересня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі та проживали в квартирі АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.
З 08 вересня 2005 року ОСОБА_3 знята з реєстрації в цій квартирі та з 17 вересня 2005 року зареєстрована по АДРЕСА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2005 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 належну йому квартиру АДРЕСА_2 . У пункті 3 вказаного договору передбачено, що продаж вчинено за 126 250 грн.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 05 листопада 2007 року ОСОБА_3 продала вищевказану квартиру ОСОБА_5 . Згідно з пунктом 2.1. продаж квартири вчинено за 328 250 грн.
Того ж дня ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 . У пункті 2.1. вказаного договору передбачено, що продаж вчинено за 227 250 грн.
З 15 листопада 2007 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Похованням ОСОБА_3 займалась її мати - ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_3 23 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. заведено нотаріальну справу № 35/2015.
25 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н. В. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті ОСОБА_3, проте отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 117/02-31, оскільки відсутній документ, який посвідчує шлюбні відносини.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 липня 2018 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 у задоволення позову про визнання розірвання шлюбу з ОСОБА_3 фіктивним відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 3 СК України сімʼю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.